Проблема націєтворення, якій, здавалося б, було приділено достатньо уваги в минулому столітті, у двадцять першому столітті не втрачає гострої актуальності. З одного боку, це пов’язано з так званим «правим поворотом» в ідеологічному житті доволі сталих націй західного світу, в результаті якого вони знову повертаються до процесів самоусвідомлення і рефлексії власної ідентичності. З іншого боку, це пов’язано з активними націєтворчими процесами в країнах, які постали на теренах колишнього Радянського Союзу. Зокрема, ця проблема є вельми актуальною для України, яка знаходиться в умовах гібридної війни і переживає непрості часи утвердження власної демократичної держави.
Основні тренди в дослідженнях націєтворчих процесів були задані соціальними філософами та політологами, і на сьогодні дуже відчутним є брак соціально-психологічних досліджень у цій галузі. Це призвело до втрати уваги до особистості як суб’єкта націєтворення і недостатнього розуміння ролі психологічних механізмів і чинників цього процесу. У монографії розглянуто націєтворчі процеси крізь призму соціально-психологічного бачення, приділено увагу діалектиці індивідуального та соціального в їхньому розвитку. Зокрема, розглянуто роль соціальних норм і уявлень в процесах націєтворення, зв’язок націєтворення і формування ідентичності особистості, особливості націєтворчих процесів в умовах світоглядних суперечностей і гібридних конфліктів. Окрему увагу приділено аналізу націєтворення в Україні з урахуванням специфіки тієї соціально-політичної ситуації, в якій вона перебуває.
Монографію адресовано широкому колу представників соціогуманітарних наук – психологам, соціологам, політологам, соціальним філософам та ін., а також усім тим, хто цікавиться проблематикою націотворення.