1-10 жовтня 2021 року Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Асоціацією політичних психологів України проведено опитування в рамках щорічного моніторингу громадської думки щодо проблем освіти та заходів з її реформування. Опитування проведено за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. В силу тематики опитування разом із генеральною сукупністю було досліджено підвибірки за окремими категоріями респондентів (педагогічні працівники, респонденти, в сім’ях яких є учні, абітурієнти або студенти), тобто був застосований принцип так званої опуклої вибірки Опитування проводилося методом інтерв’ювання. Опитано 2000 респондентів у всіх регіонах України за винятком АР Крим, м. Севастополь і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей. Похибка вибірки становить 3,2%.
- Українські заклади освіти розпочали нинішній навчальний рік в непростих умовах, спричинених пандемією COVID-19. Ці обставини негативно позначилися на стані їхньої готовності до організації навчального процесу, що відобразилося в громадській думці. Майже чверть респондентів (23,8%) оцінюють стан готовності закладів освіти до навчального року скоріше або зовсім негативно, а серед працівників освіти цей показник ще вищий – 27,6%. Це найгірша оцінка готовності шкіл, технікумів, вишів та інших освітніх закладів за останні шість років, коли сукупний показник негативних оцінок не перевищував 1/5 від усіх варіантів відповідей. Уперше за цей період цілком або скоріше позитивно готовність закладів освіти оцінює менше ніж половина респондентів (44,5%), серед педагогічних працівників – 55,2%.
- Водночас якість організації дистанційного навчання у вітчизняних закладах освіти цього року трохи покращилася. Понад половину респондентів, у сім’ях яких є школярі (52,1%), та майже дві третини респондентів, у сім’ях яких є студенти л(65%), повідомили, що під час весняного локдауну в їхніх закладах освіти було організовано навчання в онлайн-режимі (у 2020 році – 48,7% та 57,4% відповідно). Зовсім не було організовано дистанційне навчання для 4,6% сімей з дітьми шкільного віку (у 2020 році – для 7,7%).
- Порівняно з початком минулого навчального року дещо покращилося оснащення домогосподарств необхідними засобами для навчання і роботи в дистанційному режимі (під’єднання до інтернету, технічні пристрої тощо). У 2020 році всім необхідним для дистанційного навчання були забезпечені 56% респондентів по вибірці в цілому і 62,6% опитаних, у сім’ях яких є учні та студенти, а в 2021 році – 60,3% та 71,2%, відповідно. Кожен десятий респондент (10,7%) досі не забезпечений засобами дистанційного підключення до виробничого або навчального процесу. На Сході рівень забезпеченості є істотно вищим: 69% опитаних мають усі необхідні засоби і 6,7% – не мають. Помітно гіршою є ситуація в південних областях, де 42,2% громадян мають лише частковий доступ до засобів дистанційного під’єднання, і в західному регіоні, де 15,1% не мають жодного доступу.
- Результати дистанційного навчання тією чи іншою мірою негативно оцінюють понад половину респондентів (56,2%). Причому попри накопичення досвіду взаємодії з навчанням в онлайн-режимі частка негативних оцінок його результатів майже не змінилася (55,7% у 2020 році), хоча позитивних – трохи збільшилася: з 27,1% у 2020 році до 33,2% у 2021-му.
- Ставлення українського суспільства до дистанційного навчання є переважно скептичним. Лише кожен п’ятий респондент (21,3%) погоджується з тим, що завдяки дистанційному навчанню учні (студенти) стають більш дисциплінованими та самостійними, 66,1% так не вважають. Найбільш категоричними в цьому питанні є мешканці південних областей України, лише 6,6% з яких убачають у дистанційному навчанні шанс для учнів та студентів набути більшої самостійності, і майже 80% з цим не згодні. У міру накопичення досвіду взаємодії з дистанційним навчанням зростає й частка громадян, які вбачають у ньому загрозу психологічному благополуччю дітей та молоді. Минулого року половина респондентів (50,4%) погоджувалася з твердженням, що дистанційне навчання руйнує психіку і соціальні навички дітей, а тому має бути повністю заборонене, 27,3% – не погоджувалися. На момент останнього опитування згодні із цим твердженням 56% респондентів у цілому по вибірці і майже 60% тих, хто має в сім’ї учнів або студентів. Найменше тривоги наслідки дистанційного навчання викликають у мешканців західних областей, де кожен третій (33,1%) не вбачає в ньому небезпеки для дітей та молоді, найбільше – на Півдні, де майже 70% респондентів упевнені в тому, що дистанційне навчання шкодить психологічному благополуччю молодого покоління.