Актуальність монографії обумовлена посиленням у сучасному світі тенденції витіснення смерті із смислового поля культури. Звичайна байдужість, танатологічна некомпетентність, нехтування конструктивним діалогом на тему смерті між суспільством і молодою людиною можуть призводити до негативних, а часом і трагічних наслідків: збільшення кількості дитячих і підліткових самогубств, поширення суїцидальних нахилів на фоні переживання деструктивних станів самотності, «молодшання» віку наркотизації і алкоголізації молоді, вільного транслювання і тиражування сюжетів насилля і жорстокості, «віртуалізації смерті». Соціальна актуальність монографії полягає у формуванні адекватного ставлення до життя та смерті як профілактики суїциду, у покращенні адаптації до умов мирного життя після воєнних, бойових дій, у значущому впливі на світопобудову при виході із кризи та включенні страху смерті в загальний контекст життєвого досвіду. Особливо важливим є онтологічний аспект роботи, який розкриває специфіку ситуації зустрічі зі смертю, що впливає на процес організації життєвого досвіду людини, ролі страху смерті у становленні індивідуальної самосвідомості, у процесі особистісної світопобудови, здійсненні життєвих виборів та вчинків.
У монографії висвітлюються результати дослідження страху смерті як способу організації життєвого досвіду особистості. Виявлено та систематизовано трансформації поглядів на феномен смерті відповідно до різних типів свідомості людини (міфологічної, філософської, релігійної, художньої, наукової, духовної) у різні історичні періоди; обґрунтовано розгляд страху смерті як способу організації життєвого досвіду; визначено інтегральні характеристики та емпіричні вияви страху смерті як способу організації життєвого досвіду; запропоновано типологію моделей страху смерті як способу організації життєвого досвіду.
Монографія адресована викладачам психології закладів вищої освіти, студентам, науковцям-психологам, практичним психологам.