8-18 травня 2023 року Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Асоціацією політичних психологів України проведено масове опитування громадян в рамках щорічного моніторингу стану суспільної свідомості в Україні. Опитування проведено методом інтерв’ю за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитано 2000 респондентів у всіх регіонах України за винятком тимчасово окупованих територій. Похибка вибірки становить 3,2%.
Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну поклало край неоднозначним інтерпретаціям того, хто є справжнім агресором у війні, розв’язаної у 2014 році. Протягом гібридної фази військового протистояння у 2014-2022 рр. українські громадяни припускали різні версії того, хто несе основний тягар відповідальності за війну. Нині ж близько двох третин респондентів (72%) вважають винною російську владу на чолі з В. Путіним, у той час у 2022 р. у виникненні загрози повномасштабного вторгнення російських військ в Україну російську владу готові були звинуватити лише 46,4% респондентів, тобто менше половини.
Рис. 1. Динаміка розподілу відповідей на питання «Хто, на Вашу думку, найбільше винен у тому, що відбулося повномасштабне вторгнення російських військ в Україну?», у % .(У 2022 р. розподіл відповідей на запитання «Хто, на Ваш погляд, найбільше винен у тому, що сьогодні виникла загроза повномасштабного вторгнення російських військ в Україну»)
Ще виразніше зміни у поглядах українських громадян на війну можна продемонструвати на прикладі судження «Нікому не потрібну війну з Росією спровокувала українська влада – своєю антиросійською політикою та утисками російськомовного населення». Станом на момент останнього опитування з таким трактуванням причин війни погоджувалися лише 7,2% опитаних громадян, у той час як переважна більшість респондентів (71,1%) – не погоджувалася. Така картина є характерною для усіх регіонів України, однак на Півдні кількість тих, хто продовжує винуватити у війні українську владу, становить 18,5%, що більш ніж удвічі переважає середній показник по вибірці в цілому. Зазначимо, що ще у лютому 2022 р., напередодні повномасштабного вторгнення російських військ, розподіл думок з цього питання був принципово інакшим: третина респондентів (35%) погоджувалася з тим, що війну на Донбасі розв’язала українська влада, ще третина (32%) була з цим не згодна, і стільки ж (32,8%) не мали чіткої відповіді.
Нині 84% громадян упевнені в тому, що Україна веде народну війну проти окупантів, хоча рік тому погоджувалося з цим удвічі менше респондентів – 40,5%.
Рис. 2. Динаміка розподілу відповідей на питання «Нині Україна веде народну війну проти окупантів» (У 20142022 рр. формулювання було таким: «На Донбасі Україна веде народну війну проти окупантів»).
Незважаючи на одностайність суспільних суджень щодо характеру цієї війни та її винуватців, у питаннях миру суспільство не має такої чіткої визначеності. Так, 83,3% респондентів на момент останнього опитування погоджувалися з тим, що, як би важко нам не жилося, головне – повернути в Україну мир і спокій. Це дещо більше показника 2022 р. (77,7%) і майже дорівнює показникові 2014 р. (84,6%). Більшість респондентів (66,6%) нині погоджуються з тим, що Україні потрібен мир, але не будь-якою ціною, проте кожен п’ятий (21,4%) утруднився з відповіддю. Найбільш рішуче налаштовані на мир будь-якою ціною мешканці південних областей – 80,7% згодні з цим твердженням, і 6,7% – не згодні.
Лише кожен п’ятий респондент (18,3%) нині погоджується з тим, що краще маленька ганьба, ніж велика ганьба. Не згодні з такою постановкою питання трохи менше половини опитаних (45,4%), і ще третині (36,1%) важко дати однозначну відповідь. Як бачимо, статистично значуща частина українського суспільства готові погодитися з тим, або, принаймні, розглянути те, що ціною миру може бути національна ганьба. Однак не варто відкидати і того факту, що ще рік тому ситуація була принципово інакшою: кількість згодних з тим, що краще маленька ганьба, ніж велика війна, понад ніж удвічі перевищувала показник цьогорічного опитування і становила 40,6%, у той час, як кількість не готових розміняти національну гідність на мир, обмежувалася 25,6%.
Рис. 3. Динаміка розподілу відповідей на питання «Краще маленька ганьба, ніж велика війна».
Понад 60% громадян готові вважати Перемогою у цій війні тільки повернення всіх окупованих територій з Донбасом і Кримом включно, 9% не погоджуються з таким категоричним формулюванням Перемоги і майже третина (29,4%) утруднилися з відповіддю.
Водночас, третина респондентів (30,4%) погодилися з твердженням «Перемогою України правомірно буде вважати виведення російських військ за межі територій, захоплених з 24 лютого 2022 року. А повернення Криму і частини Донбасу слід домагатися шляхом подальших переговорів», 41,7% – не погодилися, і ще 27,8% утрималися від однозначної відповіді.
Нарешті, показовою є зміна у ставленні суспільства до ідеї поновлення ядерного потенціалу України з метою забезпечення суверенітету і територіальної цілісності на тлі слабкості існуючих міжнародних гарантій. Якщо рік тому з цією ідеєю погоджувалися 37,1%, не погоджувалися – 24,5% і 38,3% вагалися із відповіддю, то на момент останнього опитування згодних з необхідністю відновити ядерний потенціал виявилося вже 47,5%. Хоча, варто зазначити, зіставна частка респондентів (33,7%) досі не мають однозначної думки з цього приводу.
Рис. 4. Динаміка розподілу відповідей на питання «Повномасштабне російське вторгнення: міжнародні гарантії не працюють, для забезпечення власного суверенітету і територіальної цілісності Україна має відновити свій ядерний потенціал» (У 2014-2022 рр. формулюваня було таким: «Міжнародні гарантії не працюють, тому для забезпечення власного суверенітету і територіальної цілісності Україна має відновити свій ядерний потенціал»).