Проблема психологічної допомоги людині в умовах сучасних викликів, прикладом яких є пандемія COVID-19, розглядається під кутом зору відповідності змісту цієї допомоги суспільному запитові на неї. Метою статті є обґрунтування потреби певного перегляду традиційних мішеней і традиційних практик психологічної допомоги з огляду на виклики, що постають у сучасному світі. Реконструювання суспільного запиту на психологічну допомогу здійснюється за даними проведених під керівництвом автора масових опитувань: репрезентативного загальнонаціонального, яким було охоплено 1202 особи віком від 18 років і старше, та проведеного безпосередньо в період весняного локдауну 2020 р. онлайн-опитування, у якому взяли участь 565 респондентів. До аналізу залучаються також дані інших досліджень, що проходили в цей період та по його “гарячих слідах”. У статті наголошено, що українські психологи від самого початку коронакризи виявляли значну професійну активність, однак результативність їхніх зусиль знижувало те, що ці зусилля наражалися на бар’єри як об’єктивного, так і суб’єктивного плану. У психологічному співтоваристві утвердилася за промовчанням модель людини, що перебуває в умовах локдауну, зорієнтована на здійснення психологічної допомоги в традиційну змістовому полі індивідуального (особистісно спрямованого), подружнього та сімейного консультування. Така модель визначала основний тренд консультативної активності психологів у засобах масової інформації та соціальних мережах, проте вона, як свідчать отримані дані, не цілком відповідала реаліям життя громадян України, викликам інформаційного середовища, в якому вони перебували, і отже, їхнім реальним потребам. Автор обстоює думку про те, що глобальні катаклізми на кшталт пандемії COVID-19 докорінно змінюють характер і самі засади практичної роботи психолога, оскільки різко зміщують фокус його консультативної активності зі звичних для нього аксіальних у ретиальні системи комунікації. Показано, що змістове поле психологічного консультування в умовах сучасних викликів має бути доповнене щонайменше двома складовими – медіапсихологічною і психолого-організаційною. Обґрунтовано потребу започаткування цільової державної програми відстеження масових настроїв та психоемоційного стану суспільства. Практична значущість дослідження полягає у використанні його результатів та зроблених висновків для вдосконалення психологічної допомоги населенню. Перспективи подальшого розроблення проблеми вбачаються у визначенні супервізійних і технологічних передумов розширення змістового поля психологічного консультування.
Ключові слова: коронакриза, психологічна допомога, суспільний запит, змістове поле психологічного консультування, інформаційне середовище, аксіальні та ретиальні системи комунікації, медіапсихологічна та психолого-організаційна складові психологічного консультування.
