Світлана Чуніхіна, к. психол. наук, старший науковий співробітник Інститут Соціальної та Політичної Психології НАПН України
В суспільстві відчутно зростає емоційна напруга та загострюються конфлікти, пов’язані із запобіжними заходами щодо COVID-19. Серед останніх тривожних сигналів, які свідчать про емоційне неблагополуччя суспільства – ситуація на Буковині та повернення українських громадян з країн Азії.
В чому тут небезпека?
1. Люди легко підхоплюють один від одного негативні емоції, які вражають спільноту швидше лісової пожежі.
2. Поширюючись, емоції стають потужнішими і менш контрольованими.
3. Такі емоції легко змінюють свій об’єкт: будь-яка людина чи група людей може потрапити у приціл колективної ненависті та гніву.
4. Ненависть, яку люди відчувають разом один з одним сприймається як “праведна”, тобто така, що дає дозвіл на будь-які деструктивні дії і вивільняє людей з-під персональної відповідальності та почуття провини.
Наразі ми бачимо тривожні ознаки суспільного розколу на тих, хто станом на початок карантину знаходився в Україні і тих, хто змушений екстрено повертатися з-за кордону (у тому числі, з екзотичних відпусток). Цей розкол активно роздмухується ЗМІ. Гірше того, він підживлюється не завжди адекватними діями і заявами лідерів.
Більшість публічних звернень і дій Президента України, очільників міністерств та інших посадових осіб містять в себе повідомлення, які психологічно кваліфікуються як “подвійне послання”: тобто на словах людей закликають до єднання і солідарності, а на практиці застосовують різні підходи і ставлення до різних груп і категорій громадян. У кращому випадку це відбувається через брак досвіду і розгубленість перед лицем всеохопної кризи. У гіршому випадку це робиться з наміром (свідомим або підсвідомим) відвести суспільне незадоволення від влади шляхом його переспрямування на інший об’єкт – поганих громадян, які приїхали з-за кордону, або поганих громадян, які виявляють відсутність гостинності.
Щоб повернути суспільне емоційне життя у конструктивне і контрольоване річище, варто дотримуватися трьох ключових принципів.
- В усіх офіційних повідомленнях щодо епідемії COVID-19 варто безумовно і недвозначно дотримуватися риторики солідарності, єднання і взаємопідтримки. Метою є створення у громадян відчуття захищеності і довіри через розуміння, що солідарність є більш надійним запобіжником особистої та колективної катастрофи, ніж егоїзм і помста.
- Відчуття солідарності легше актуалізується на підставі розуміння спільної ідентичності, приналежності громадян до єдиної спільноти. Деніел Шапіро стверджує, що політика ідентичності в умовах кризи має спиратися на п’ять опор:
– спільні переконання
– спільні ритуали
– відчуття відданості до близьких
– спільні цінності
– спільний емоційно насичений досвід
Тут конче потрібно відмовитися від штампів і поверхневого бачення “спільного” як “загальнолюдського” (“усі люблять олів’є”) і підійти до завдання творчо і глибоко. Головна вимога – ідентичність має бути позитивною і до певної міри унікальною. Зрештою, українці зберегли свою єдність попри війну та гостру конфронтацію різних її інтерпретацій. Невже ми дамо це легко знищити якомусь крихітному вірусу? - Просувати риторику солідарності на основі позитивної ідентичності необхідно на усіх рівнях – від села до держави в цілому. Вирішальне значення тут матиме психологічна грамотність лідерів, які несуть відповідальність за благополуччя своїх спільнот. Психологи з усієї країни охоче підключаться до цієї місії. Багато хто це вже робить – на волонтерських засадах. Але прийшов час зробити централізовано і системно.
Кожен з нас сьогодні робить цей вибір між розколом і солідарністю, між егоїзмом і взаємопоміччю. Цей вибір не можна зробити раз і назавжди, а тільки день за днем кожен день.
Залишаємось удома. Залишаємось у спокої. Залишаємось людьми.