Три золоті правила інформаційної гігієни.
Пандемія коронавірусу суттєво змінила інформаційне поле в усьому світі. До пандемії додається іще один виклик глобального масштабу, який фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я назвали інфодемією – шкідливою епідемією чуток, що породжуються під час спалахів. У різноманітних медіа швидко продукується вибухово велика, надмірна для психіки людини кількість повідомлень, значна частина яких містить містифікації, недостовірну, або й свідомо хибну інформацію, що утруднює пошук справжні важливої і корисної. Медіаімунітет стає реальною частиною імунітету організму.
Нформація про пандемію викликає тривогу. Стривожена людина шукає інформацію, бо це природній механізм опанування. Чітка інформація про обсяг загрози, способи її зменшення, тривалість загрози, алгоритми дій і звернень у разі настання ризику – все це зменшує тривогу і сприяє мобілізації на дії, необхідні для долання негараздів і небезпек. Проте звертаючись до медіа, людина часто отримує шквал зовсім інших повідомлень – таких, що підсилюють емоції, збурюють іще більше тривоги, заставляють «прилипати» до носія інформації у страху щось важливе пропустити. Людину ніби підхоплює хвиля і вона як трісочка в буремному потоці швидко несеться невідомо куди. Інколи на інформаційну поведінку витрачається стільки часу і зусиль, що починає не вистачати на інші важливі речі, які потрібніші організму, зокрема на відпочинок і сон. А це в свою чергу, змінює базові мобілізаційні стани, знижує працездатність, витривалість, виснажує, а зрештою підриває той загальний імунітет, який рятує сьогодні нас усіх від вірусів. Стрес пандемії замість виконати мобілізаційну функцію завдяки починає руйнувати захисні сили організму.
Як протидіяти інформаційному стресу і «прилипанню» до екранів? Безліччю порад психологів наповнені сьогодні мережі. Можна знайти чудові психологічні прийоми, взяти участь у вебінарах, отримати он-лайн консультування. Оскільки інколи важко скористатися порадами саме через їхню велику кількість, пропонуємо лише три найбільш принципові медіапсихологічні поради: доза; ціль, самовідчуття.
Доза. Маємо контролювати ми свою інформаційну поведінку за її тривалістю? Людина, підхоплена інформаційною хвилею, втрачає час внаслідок зміни суб’єктивної одиниці часу. Ганна Мироненко (Абаніна) в книзі «Час віртуального життя» описала за результатами експериментальних вимірювань, як саме в результаті медіапрактик змінюється наш внутрішній психологічний годинник (можна знайти в електронній бібліотеці лабораторії психології масвової комунікації та медіаосвіти mediaosvita.org.ua). Тому варто використовувати реальні годинники для вимірювання. Вважається, що перебування в контакті з екранними медіа понад 4 години на добу перетворює людину на «важкого споживача» і має негативні психологічні наслідки, оскільки вимагає суттєвого перерозподілу бюджету часу. Варто дозувати медіапрактики виходячи із загального бюджету часу, щоб вистачало на все потрібне. Якщо важко зменшити дозу медіаконтакту, ви можете замінити його на міжособистісне спілкування – все важливе з інформаційного поля проникає, ви не маєте шансу пропустити щось важливе, вам розкажуть. Тому також варто дозувати і теми спілкування, щоб вони не обмежувалися лише темою коронавірусу, не оберталися в тому ж тривожному вирі. Це не значить замовчувати тривогу, чи відкидати саму реальність пандемії (це такий психологічний захист, правда не дуже ефективний). Управляти тематикою розмови, розширювати її, тоді й тиск інформаційного виру буде зменшено.
Ціль. Перед зануренням у віртуальний простір інформаційних хвиль варто чітко сформулювати мету – для чого я звертаюся до медіа, що саме мені потрібно узнати, на яке запитання знайти відповідь. Таке підсилення раціонального компоненту психіки цілеспрямованістю здатне зменшити емоційну вразливість, допомагає не піддатися затягуванню в інформаційний вир. Надія Шишко в своєму дисертаційному дослідженні протестувала різноманітні цілі використання соціальних інтернет-практик і підтвердила, що найбільше вадить психологічному благополуччю блукання в мережі без мети. Тоді інтернет перетворюється на пожирача часу, а людина перебуває в ілюзії суб’єктивного благополуччя через виникнення асиметрії сприймання. Людині здається, що все добре, що вона контролює ситуацію і діє за власним бажанням, а насправді вона потрапляє в зворотний зв’язок до алгоритмів соцмереж, які підкидують їй все новеньке і ніби цікавеньке, утримуючи на певних електронних ресурсах. Своїм витраченим часом життя людина «годує» зростання потужності монетизації певних блогів, сайтів, компаній. При цьому в залежності від тривалості такого щоденного згодовування себе невідомо кому і невідомо за якими алгоритмами, людина втрачає своє психологічне благополуччя: здатність до саморозвитку, вибудовування позитивних стосунків, управління своїм оточенням та інші компоненти психологічного благополуччя, не усвідомлюючи цього. Особливо гостро ця проблема постає в підлітковому віці, коли людина вперше визначає життєві цілі і свідомо вбудовує себе у всесвіт і соціальний світ. Як ми знаємо, підлітку не можна нав’язати правила, чим більше сила тиску, тим більший буде спротив (явний чи прихований). А от своїм прикладом, створюючи загальний фон спільного режиму – можна допомогти. Найкращим способом, зрозуміло, залишаються в цьому віці конвенції – укладання паритетних угод, в яких передається можливість допомоги підлітку без втрати його суб’єктності. Це в повній мірі стосується й інформаційної поведінки.
Самовідчуття. Перебування у тривожному інформаційному вирі є формою потокового стану, які давно вивчаються медіапсихологами. Потокові стани мають ефект анестезії, їх використовують дитячі стоматологи, включаючи улюблений мультик. Дитина переноситься в екранний світ і дещо втрачає гостроту відчуттів від власного тіла. При надмірно довгому перебуванні в контакті з медіа, тілесні сигнали ніби замовкають, стають менш доступними свідомості. По дитині це видно – вона як грудочка сидить перед екраном і не рухається, переживає за персонажів, може пропустити обід – їсти не хочеться, може і до туалету не добігти. Тут дорослі виконують функцію регулятора. У старших дітей потокові стани теж є, але проявляються більше в емоційній сфері. Дорослі також, захоплюючись інформаційним виром, можуть втрачати чутливість до самих себе, своїх емоційних станів, втрачати належне самовідчуття. А нерегульована тривога, зростаючи, може перетворитися навіть у панічну атаку, особливо коли ви від’єдналися від інформаційного потоку і повернули собі чутливість: тут і «накрило» страхом і безпорадністю. Тому варто слідкуючи за інформаційним потоком залишати частину свідомості вільною для спостереження за власною реакцією і самопочуттям. Ви самі – це найкращий індикатор впливу медіаповідомлення. Якщо ви відчуваєте погіршення настрою, збільшення тривоги, виснаження. Це важливий сигнал – треба зменшити дозу інформації, переглянути норми тривалості контакту з інформаційним простором. Якщо не виходить рефлексивну вправу робити паралельно зі сприйманням інформаційних повідомлень (це уміння потребує часу на формування), можна робити послідовно як переключення регістрів: побули в інформаційному потоці – прислухалися до себе, до свого самовідчуття. При погіршенні не повертайтеся в інформаційний потік навіть якщо не увесь призначений час вичерпався. При значному погіршенні варто взяти медіапаузу, зовсім вийти з інформаційного потоку для відновлення: переключитися на інші справи, зайняти себе чимось приємнішим, навчитися чомусь новенькому, що ви ніколи не пробували. А для зменшення інформаційної тривоги можна застосувати прийом «інформаційний страж» – доручіть комусь із друзів, які в більш ресурсному стані зараз, тимчасово послідкувати за новинами. Коли ви відновитеся, то можете таку послугу зробити другу.
Регулюймо медіапрактики: те, на що ми витрачаємо час в інформаційному просторі, не має підсилювати інформаційні вири, а має допомагати нам регулювати стрес, створювати нові можливості і смисли, розвивати і згуртовувати на гідні справи.
(Фрагменти з статті Л. Найдьонової в Педагогічній газеті «Тривожний інформаційний вир коронавірусу: як здолати?»)
Любов Найдьонова, заступник директора з наукової роботи доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України