Методологічний семінар «Самовизначення особистості в соціумі: теорія, методологія, практика».

14 червня 2011 р. лабораторією психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України був проведений методологічний семінар для аспірантів та молодих науковців «Самовизначення особистості в соціумі: теорія, методологія, практика».

В проведенні цього семінару окрім аспірантів лабораторії психології мас і спільнот активну участь взяли і аспіранти інших лабораторій інституту. Виступи:

Вінков В.Ю. Дослідження особливостей сприймання громадсько-політичної інформації російськомовною спільнотою.

Бєлавін С.П. Особливості формування образів «свій-чужий» Комунікативний профіль студентської молоді м. Бердянська.

Гусєв І.М. Проблема природи бідності в західних дослідженнях.

Кобрисенко Д.О. Дослідження уявлень про себе студентів-політологів.

Губеладзе І.Г. Методологічні засади дослідження трансформації соціальної ідентичності молоді сільського походження в міській спільноті.

Луценко М.Ю. Проблема визначення норми-аномалії при аналізі ціннісно-смислової сфери свідомості.

Тригуб Т.М. Медіакультура як чинник становлення стосунків у дитячих колективах.

Чаусова Ю.А. Теоретична модель побудови подружніх стосунків за допомогою наративу.

ТЕЗИ УЧАСНИКІВ СЕМІНАРУ

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПРИЙМАННЯ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ РОСІЙСЬКОМОВНОЮ СПІЛЬНОТОЮ

Вінков В.Ю., молодший науковий співробітник лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Під час проведення опитування в південно-східних регіонах України до анкети увійшли твердження на політичну тему, де респондентам було запропоновано вибрати три варіанти відповідей: «не згодний», «важко сказати» і «згодний». У опитуванні взяли участь 377 респондентів.

Серед тверджень, які були запропоновані респондентам, містилися 6 міфологем. Під міфологемою ми розуміємо певну суперечливу інформацію, яка характеризується недостовірністю, хибністю і основною метою її є викривлення певних подій, які сприймаються населенням України.

Розрахунок одномірного розподілу показав такі результати: «Никакого отравления Виктора Ющенко на самом деле не было» погодилися 53,8% російськомовних громадян України, «„Майдан” 2004 г. – это результат применения тонких психотехнологий» – 63,1%, «Виктор Янукович в молодости сидел незаслуженно и был впоследствии справедливо оправдан» – 25,5%, «Убийство Евгения Кушнарева организовали националисты» – 23,9 %, «Юлия Тимошенко действительно призывала обнести Донбасс колючей проволокой» – 41,9%, «Так называемая „помаранчевая революция” была проведена на американские деньги» – 63,7%.

Виявлені показники вказують на те, що серед російськомовних громадян доволі високий відсоток респондентів при сприйманні громадсько-політичної інформації керуються некритичною оцінкою політичних подій, особливо при оцінюванні міфологем, де фігурують Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, а також символи «Помаранчевої революції». Це говорить про те, що такі символи, як «Майдан» і «Помаранчева революція» для респондентів, які погодилися з цими міфологемами, є чужими і не несуть ніякої цінності. Більш того ці символи є протилежними їхнім ціннісним орієнтаціям і в їхніх уявленнях можуть нести певну загрозу для вже усталеного життя. Тому для них легше погодитися із сумнівними фактами, ніж відкинути їх взагалі як недостовірні.

В подальшому дослідженні для того щоб виявити, які все ж таки чинники можуть впливати на міфологізацію сприймання, ми виділили дві групи російськомовних респондентів: перша група тих, хто погодився з міфологемами, а друга – тих, хто не погодився і у відсотках виявили, яким чином розподілилися в цих групах такі ознаки: ставлення респондентів до теперішнього історичного періоду та ідентичність.

Ставлення до теперішнього історичного періоду. Розрахунок одномірного розподілу ставлення до теперішнього історичного періоду виявив, що серед російськомовних респондентів сором відчувають 39 %, інтерес – 26%, гнів – 26%, відразу – 24%, подив – 23%, презирство – 22% і страх – 20%.

В групі респондентів, які погодилися з міфологемами, кількість тих, у кого більш виражене негативне ставлення до теперішнього історичного періоду, вища в порівняні з групою, де не згодні з цими міфологемами. І навпаки, позитивне ставлення більше виражене у групи, респонденти якої були не згодні з міфологемами, ніж у групи, які були згодні (див.таб.№1). Жовтим кольором позначені найбільш виражені відмінності за критерієм U Манна-Уітні на рівні статистичної значущості між групами незгодних і згодних з міфологемами:

Таблиця 1

Це може вказувати на той факт, що емоційне ставлення до певних подій пов’язане з об’єктивною оцінкою цих подій, тобто відчуття таких емоцій як інтерес і подив, дозволяють особі дистанціюватися від подій і виносити неупереджені судження про них. А такі негативні емоції, як відраза, гнів, презирство і страх у ставленні до подій можуть значно викривлювати сприймання громадсько-політичної інформації.

Ідентичність. При співвідношенні в двомірному розподілі ідентичності і вибору міфологем, отримали такі результати (див.таб.№2). Відповідно поданій таблиці видно, що в групі респондентів, які погодилися з міфологемами, кількість тих, хто більше ідентифікує себе з «русским», «русскоязычным жителем Украины» і «советским человеком», вища в порівняні з групою, де не згодні з цими міфологемами. І тих, хто себе ідентифікує з «гражданином Украины», більше виражене у групи, де респонденти не згодні були з міфологемами, ніж у групи, які були згодні. Жовтим кольором показані найбільш виражені відмінності за критерієм U Манна-Уітні на рівні статистичної значущості між групами незгодних і згодних з міфологемами:

Таблиця 2

Надання переваги російськомовних респондентів, які погодилися з міфологемами, російській ідентичності, а не ідентичності громадянина України можна пояснити тим, що образ України як незалежної держави не несе позитивного значення для них.

Заключним етапом дослідження сприймання міфологем стало проведення кореляційного аналізу rs Спірмена з метою, з’ясувати чи пов'язаний вибір міфологем з вибором тверджень, в яких відображалися політичні орієнтації. Серед цих тверджень були такі:

«Политика западной ориентации, сближения Украины с НАТО – это политика антинародная и бесперспективная»; «Не фермеры, а крупные коллективные и государственные хозяйства могут прокормить народ. Поэтому нужно как можно быстрее восстановить колхозы и совхозы»; «Советская идеология развратила наших людей»; «Преодоление кризиса возможно только под руководством коммунистов, способных мыслить и действовать по-современному»; «Сегодняшняя Украина является образцом развития демократии для России»; «Независимость Украины не принесла нам ничего хорошего».

Проведення цього аналізу виявило, що між цими міфологемами та іншими твердженнями, що містять в собі прозахідні або прорадянські політичні орієнтації, існує статистично значущий зв’язок на рівні p<0,01. Так між міфологемами та твердженнями, які містять прорадянські цінності, існує позитивна кореляція, а між міфологемами та твердженнями, які містять прозахідні, від’ємна. Це говорить про те, російськомовні респонденти, які розділяють прорадянські цінності, будуть більше погоджуватися з міфологемами такого характеру, які несуть недостовірну інформацію, ніж ті, хто не розділяє ці цінності.

Отже, узагальнення отриманих результатів дозволило виділити дві групи респондентів, які погодилися з міфологемами, як з достовірним фактом і не погодилися з ними, кожна з яких різниться одна від одної за певними ознаками.

Доволі велика частка російськомовних респондентів при сприйманні громадсько-політичної інформації керуються некритичною оцінкою, особливо при оцінюванні політичних подій, де фігурують Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, а також символи «помаранчевої революції».

Неспроможність російськомовної спільноти задовольнити власні потреби, такі як матеріальне благополуччя, впевненість в майбутньому із-за відсутності необхідних умов і як наслідок поява таких негативних емоцій як відраза, гнів, презирство і страх у ставленні до теперішнього історичного періоду призводять до посилення соціальної напруженості. Дії цього загального психоемоційного стану і спричинює міфологізацію сприймання. Спираючись на власні цінності спільнота оцінює політичні події через свої уявлення, де кожному політику вона відводить власну роль. Міфологізація проявляє себе в перебільшенні ролі конкретних політиків і надмірної довіри до них, а при розчаруванні в них – в посиленні ностальгічних тенденцій стосовно радянських часів, як часу благополуччя і процвітання країни, або в набутті популярності ідей приєднання України до Росії.

У групи російськомовних респондентів, які відкинули міфологеми як недостовірний факт, виявилися вираженими у ставленні до теперішнього історичного періоду такі позитивні емоції як інтерес і здивування, що може вказувати на позитивну роль цих емоцій при оцінюванні громадсько-політичної інформації. Такі респонденти здатні дистанціюватися від подій сьогодення і виносити неупереджені судження про них. Більше того дослідження виявило, що такі респонденти частіше себе ідентифікують з «громадянами України» і в них домінують прозахідні політичні орієнтації, що відобразилося в їхній позиції стосовно політичного майбутнього України.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОБРАЗІВ «СВІЙ-ЧУЖИЙ» КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОФІЛЬ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ М. БЕРДЯНСЬКА

Бєлавін С. П., аспірант 2-го року навчання Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Динамічні зміни перехідного періоду в процесі демократизації суспільних відносин потребують ретельного аналізу та усвідомлення з позицій соціальної психології, особливостей, що складають соціально-психологічну специфіку процесів та явищ соціальної взаємодії в сучасних умовах. У кризовий період будь яке суспільство шукає найкоротший шлях пристосування до нової реальності, і досить часто йде шляхом конформізму, гуртуючись навколо референтних об’єктів, на основі яких відбувається формування згуртованості групового «Ми» («Свої») і «Вони» («Чужі»). Такий поділ є одним із базових способів категоризації соціального світу особистістю та колективним суб’єктом.

Категорія «свій-чужий» відображає одне з фундаментальних протиставлень, що існують як у науковому, так і у пересічному світобаченні. Вона відокремлює світ, що сприймається як «свій», близький, безпечний, від світу, що оцінюється як «чужий», поганий, небезпечний. Взагалі опозиція «свій-чужий» в різні часи була предметом розгляду багатьох дослідників у різних галузях гуманітарного знання в якості концепту, архетипічного утворення, образів чи відчуттів, що підкреслює міждисциплінарний характер проблеми. Але у всіх дослідженнях опозиція «свій-чужий» виступала як цілісна система уявлень, світосприйняття та конструювання реальності.

Мета дослідження: відібрати методики для основного дослідження, дати стислу характеристику студентській молоді м Бердянська.

Дослідження результати якого буде наведено нижче є запланованим в рамках написання дисертації. На етапі відбору методик, були взяті такі:

1. Діагностика соціальної емпатії

2. Діагностика рівня полікомунікативної емпатії

3. Діагностика особистісної установки «альтуізм-егоїзм»

4. Діагностика прийняття інших

5. Визначення деструктивних установок у міжособистісних стосунках

6. Експрес-діагностика рівня соціальної ізольованості особистості

7. Діагностика ворожості

8. Тест агресивності (опитувальник Л. Г. Почебут)

9. Діагностика мотиваторів соціально-психологічної активності особистості

10. Діагностика типологій психологічного захисту

11. Діагностика мотиваційних орієнтацій у міжособистісних комунікаціях

12. Діагностика мотивів афіліації

13. Оцінка мотивації схвалення (тест опитувальник С. Марлоу-крауна).

З них було складено опитувальник із 433 питань. Опитування проводилось серед студентів трьох вищих навчальних закладів міста Бердянська Запорізької області.

За результатами факторного аналізу було відібрано шість методик: № 2, 3, 4, 9, 12,13 (зі списку наведеного вище), які отримали найбільше навантаження у межах факторів.

Отже наведемо результати розшифровки цих методик.

Розшифровка методики «Діагностика рівня полікомунікативної емпатії» ‑ згідно ключа, виявила недостовірність отриманих даних.

Методика «Діагностика особистісної установки «альтуізм-егоїзм»» має шкалу такого вигляду: егоїстична тенденція <10< альтруїстична тенденція. Її розшифровка показала результат близько семи, що є вираженням егоїстичної тенденції середнього ступеня

Результати методики «Діагностика прийняття інших» за сумою балів інтерпретуються так:

60 та більше – високий рівень

45 – 60 ‑ середній, що тяжіє до високого

30 – 45 – середній що тяжіє до низького

30 та менше низький рівень прийняття інших.

Розшифровка цієї методики показала результат близько 62, що є показником високого рівня прийняття інших

Методика «Діагностика мотиваторів соціально-психологічної активності особистості» виявляє три їх потребові складові: потреба у досягненні успіху, потяг до влади та тенденцію до афіліації. Оцінка рівня цих потреб проводиться за такою шкалою: 19 та більше – високий рівень, 8 – 18 – середній та 7 і менше – низький. За результатами опитування респонденти не показали явної домінанти особистісної активності, всі три показники були високими – 21, 20 та 21 бал відповідно.

Тест «Діагностика мотивів афіліації» виявляє два мотиви особистості: прагнення бути прийнятим і страх бути знехтуваним іншими людьми, та відповідно складається із двох шкал: 32 – 80 – низький рівень, 81 – 176 – середній рівень, 177 – 224 високий рівень. За результатами цієї методики респонденти показали середній рівень балів по обох шкалах, 121 та 118 відповідно, отже результати не є показовими.

Методика «Оцінка мотивації схвалення» дозволяє визначити непряму міру потреби людини у схваленні іншими. Кінцевий показник може знаходитись у межах від 0 до 20 балів. 13 і вище – високий показник, 10 – 12 – середній показник, нижче 10 – низький показник. За результатами тесту респонденти показали сумарний бал близько 14, що є вище середнього.

ПРОБЛЕМА ПРИРОДИ БІДНОСТІ В ЗАХІДНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Гусєв І.М., аспірант 1-го року навчання Інституту соціальної та політичної психології
НАПН України

Іншої точки зору дотримуються прихильники соціального детермінізму бідності. В основному це послідовники поглядів на причини соціальної нерівності К. Маркса і Ф. Енгельса. У своїй теорії марксисти пов'язували бідність безпосередньо з особливостями капіталістичного способу виробництва і залежного становища трудящих від капіталістів. Приватна власність вважалася головною причиною класового поділу, а це вело до появи бідності. Сучасні розробки класового аналізу в роботах Е. Райта розширюють категорію експлуатуючого класу, куди вже входять не тільки капіталісти, а й менеджери, що володіють організаційним капіталом, а так само експерти, що володіють культурним капіталом[9]. У рамках даного підходу тільки занурення бідності в соціальний контекст може розкрити її реальну природу і причини, тобто свідома відмова від покладання всієї відповідальності за матеріальне благополуччя на індивіда.

Дані концепції бідності все менш справляються з поясненням суперечливих новітніх тенденції. Інше бачення на зв'язок бідності і системи, бідності і політики пропонується послідовниками конструктивістської традиції в рамках постсучасної соціальної теорії.

У рамках даної методології можна виділити два підходи конструювання бідності: індивідуальне і соціальне. Відповідно до першого підходу індивіди вважаються соціальними суб'єктами, первинними по відношенню до суспільства, яких не можна зводити до соціальних класів, а соціальні інститути, в першу чергу держава, хоч і обмежують індивідуальну свободу, але є продуктом індивідуальної активності. Ці погляди об'єднують цю теорію з моделлю «культури бідності». Різниця ж у тому, що в даному підході постулюється ідея постійних змін, нестійкості соціальних умов, що робить будь-яку позицію, в тому числі в бідності, нестабільною яка конструюється реактивною поведінкою. Звідси особливий інтерес до індивідуалістичної поведінки, що формується родиною, сусідами, територіальною громадою, державою тощо[4].

Другий підхід у рамках даної методології намагається пояснити причини бідності через концепцію соціального виключення. Основною перевагою даних поглядів є фокус на структурах можливостей і на процесі виробництва соціальної позиції через взаємодію індивіда і суспільства. Соціальне виключення розуміється як інструментальна причина поточних життєвих труднощів і можливих невдач. У цілому, концепція соціального виключення слідує за конструктивістською традицією, для якої характерно уявлення про численні зв'язки системи та нерівності, про конструювання бідності, в тому числі через знання і політику, а звідси - визнання неможливості її повного подолання. Тут розглядаються різні комбінації структур обмежених можливостей, які змушують індивіда діяти неефективно. Прихильники цього напряму прагнуть представити комбінацію різних соціальних позицій і розглянути вплив дій, як з боку держави, так і з боку громадянського суспільства на розширення можливостей подолання ситуації соціального виключення[6].

Якщо розглядати можливості вимірювання бідності, то наразі виділяють три основні підходи до визначення бідності: абсолютна бідність (бідні по доходах і видатках), відносна бідність (позбавлення, депривація) і суб'єктивна бідність (на основі самооцінки опитуваних осіб).
Абсолютна бідність розраховується на підставі порівняння душових доходів та прожиткового мінімуму (при абсолютній концепції) або душових доходів і відносної лінії бідності.

Відносна бідність визначається через споживчі характеристики родини (домогосподарства) і розуміється як незабезпеченість даної сім'ї предметами тривалого користування, споживчими товарами та послугами, які розглядаються у суспільстві як сформовані стандарти споживання. Відхилення від сформованого в суспільстві рівня споживання розглядається як депривація. Бідність сім’ї розуміється як високий ступень концентрації різних позбавлень.

Суб'єктивна бідність визначається на основі власних оцінок населенням свого матеріального становища, можливостей зводити кінці з кінцями, платити за житло, ліки, освіту, тощо.

У міжнародних дослідженнях, що проводяться ООН, застосовується комбінована методика дослідження бідності, заснована на поєднанні всіх трьох концепцій бідності: абсолютної, відносної та суб'єктивної. Статус бідних отримують сім'ї, які одночасно відповідають трьом підходам. Це родини, що мають доходи (витрати) нижче прожиткового мінімуму, які відчувають позбавлення у сфері споживання і відчувають себе бідними[1].

Склад споживчого кошика різних держав, що застосовують цей метод вимірювання бідності, варіює залежно від рівня економічного розвитку країни і уявлень суспільства про стандарти якості та рівня життя.

Незважаючи на велику кількість західних досліджень природи бідності питання визначення критеріїв бідності залишається відкритим. Відсутність широкого кола вітчизняних досліджень з даної проблеми ставить завдання якомога повніше описати і вивчити взаємозв'язок економічної, соціальної, психологічної та інших складових бідності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Меркулова Т.В. Экономический рост и неравенство: институциональный аспект и моделирование взаимосвязи // Мир России. – 2010. – № 2. – С.59-77.

2. Спенсер Г. Социальная статика. Изложение социальных законов, обуславливающих счастье человечества. – СПб.: Врублевский В., 1906. – 247 с.

3. Ярошенко С.С. Четыре социологических объяснения бедности // СОЦИС. – 2006. – №5. – С.34-42.

4. Cheal D.J. New poverty: families in postmodern society. – London: Greenwood press, 1996.

5. Lewis O. The culture of poverty // Poverty in America//Ed. by L. Ferman, I. Kornblum, A. Haber. – University of Michigan press, 1965.

6. Sen A. Social exclusion: concept, application and scrutiny // Social development papers. – 2000. – №1. – Р. 23-75.

7. Trasher F.M. The gang. – Chicago: University of Chicago, 1927.

8. Whyte W.F. Street Corner Society. – Chicago: University of Chicago Press, 1943.

9. Wright E.O. Interrogating Inequality. Essays on Class Analysis, Socialism and Marxism. – London; New York: Verso, 1994.

ДОСЛІДЖЕННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО СЕБЕ СТУДЕНТІВ-ПОЛІТОЛОГІВ

Кобрисенко Д.О., аспірант 2-го року навчання Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Актуальність дослідження. У сучасній психології зростає інтерес до осмислення проблем, пов’язаних із становленням та динамікою уявлень осіб про себе. Ці проблеми розглядалися у контексті вивчення самооцінки (М.Й. Боришевський, С. Куперсміт, С.Д. Максименко), самоставлення (М.Розенберг, Н.І.Сарджвеладзе, В.В.Столін), міжособистісних стосунків (О.В.Киричук, Я.А.Коломінський), спільноти (В.О.Васютинський). Р.Харре пропонує переключити увагу з пошуку Я як сутності на методи його побудови, що підкреслюють не «заданість Я», а «творення Я» як сукупності дискурсивно сконструйованих і суперечливих позицій суб’єкта.

Кожне Я випливає з досвіду особи та залежить від її ідентифікації з певним середовищем. Коли особа обирає напрям у навчанні, отримує ту чи ту професію, вона певною мірою орієнтується на вимоги галузі, в якій буде працювати, сприймає її як значущу, референтну. Не виключення становить і політична сфера. Доцільним є вивчення політичного контексту у психологічних уявленнях про себе осіб, які стоять на першій сходинці політичної діяльності, виказують певне бажання працювати у політичній сфері, навчаючись на політологічному факультеті. У студентів-політологів формуються політичні уявлення про себе, своє місце у системі політичних відносин. Отримані у навчанні знання певним чином впливають на це формування та дозволяють більш чітко визначити свою політичну позицію, проявити політичну активність, висловити ставлення до суспільно-політичних подій тощо. Актуальність цієї проблеми та недостатня розробленість описаних її аспектів зумовили вибір теми статті.

Мета статті полягає у визначенні психологічних особливостей уявлень про себе студентів-політологів.

Аналіз літературних джерел дозволяє зазначити, що більшість сучасних українських і вітчизняних дослідників розглядають уявлення особи про себе як синонім образу Я, самосвідомості, Я-концепції або як їх складові [1-2].

М.Й.Боришевський підкреслює, що уявлення про себе не є якимись окремими структурними компонентами самосвідомості, а являють собою результат самопізнання у формі узагальненого уявлення особи про себе. Це той рівень самосвідомості, на якому особа досягає найбільш зрілого усвідомлення власної сутності, результат апробації своїх самооцінок, домагань, соціально-психологічних очікувань та оцінних ставлень до оточуючих у процесі життєдіяльності [2, c. 108-109].

У цьому контексті цікавим видається проаналізувати первинність виникнення уявлень осіб про себе. Це зумовлено тим, що маючи певні уявлення про себе, особа обирає собі діяльність, реалізується в ній. З іншого боку, саме діяльність, особливості її виконання та «перебування» у ній – формують уявлення особи про себе. Отже, ймовірно, певні уявлення про себе можуть визначити рід діяльності, який, у свою чергу, впливає на трансформацію уявлень особи про себе .

Говорити про наявність політичних уявлень про себе або політичний образ Я можна у ситуації, коли особа свідомо або несвідомо користується «розумінням» себе у ролі політичного актора; коли політична сфера стає значущою для особи. Зазвичай сучасні вітчизняні психологи аналізують політичні уявлення опосередковано через «громадянський аспект» самосвідомості [3, с. 165, 172].

Теоретичний аналіз літературних джерел засвідчує необхідність практичного дослідження уявлень про себе осіб, які пов’язані з політичною сферою. Для дослідження психологічних особливостей уявлень про себе студентів-політологів була використана методика Ч.Кулі «Хто Я?».

Ця методика проводилася серед студентів-політологів Національного університету ім. Т.Г.Шевченка (м. Київ) у грудні 2010 року. Загальна вибірка склала 64 особи – студенти 2 курсу (4 групи), з яких 41 дівчина і 23 хлопця, віком від 18 до 20 років. Респондентам пропонувалося відповісти на питання «Хто Я?» за допомогою 20 слів, словосполучень або висловів. Аналіз отриманих даних проводився за допомогою контент-аналізу. У результаті будо виокремлено декілька категорій, до яких входили найпоширеніші відповіді.

1) Виконавець учбового процесу (152 відповіді): студент, учень, психолог, філософ, політолог, голова студентського колективу тощо. 2) Родинні зв’язки (119 відповідей): син, донька, онук, онука, тітка, дядько, хрещений, племінник, племінниця, майбутня мати, майбутня бабуся тощо. 3) Позитивне інтелектуально-організаторське сприйняття (83 відповіді): талант, лідер, геній, розумний, ерудит, кмітливий тощо. 4) Суспільно-політичний компонент уявлень про себе (80 відповідей): громадянин України, українець, демократ, патріот, ліберал, консерватор, комуніст, європеєць, член суспільства, ланка суспільства, киянин, одесит тощо. 5) Негативні риси самосприйняття (76 відповідей): егоїст, закритість, депресивність, нервозність, дурень, ледащо, сволота, аферист тощо. 6) Соціальні стосунки (74 відповіді): друг, знайомий, сусідка, компаньйон, радник тощо. 7) Творча діяльність (71 відповідь): письменник, поет, творча особа, художник, колекціонер, танцівник, танцівниця тощо. 8) Утопічно-реалістичне сприйняття реальності (70 відповідей): оптиміст, песиміст, реаліст, романтик, утопіст, пацифіст, розуміючий, позитивний, антинеформал тощо. 9) Людина-всесвіт-абстракція (89 відповідей): людина, істота, мікрокосм, універсум, всесвіт, явище, радість, щастя, надія, море тощо. тощо. 10) Позитивні зовнішні якості (55 відповідей): красуня, вродлива тощо. 11) Статева ідентичність (49 відповідей): парубок-дівчина, чоловік-жінка, дитина. 12) Власна індивідуальність (45 відповідей): особистість, індивідуальність, Я, сильне Я тощо. 13) Спортивна діяльність (39 відповідей): спортсмен, ставлення до спорту. 14) Нейтральні ролі (32 відповіді): читач, ім’я, споглядач. 15) Знаки зодіаку, тварини (21 відповідь). 16) Релігійна ідентичність (12 відповідей): віруюча людина, християнин.

Отримані відповіді слугували підґрунтям виокремлення категорій для створення анкети-опитувальника дослідження політичного контексту психологічного змісту уявлень осіб про себе, для яких політична сфера є значущою, «робочою», референтною.

Політично-забарвленою вважається категорія, яка отримала четверте за популярністю відображення у студентів-політологів – суспільно-політичний компонент уявлень про себе. До цієї категорії увійшли відповіді, які відповідно увійшли у анкету-опитувальник дослідження політичних уявлень осіб про себе, які ідентифікують себе з політичними акторами. Це такі відповіді: громадянин України, українець, демократ, патріот, ліберал, консерватор, комуніст, європеєць, майбутнє суспільства, ланка суспільства. До цієї категорії не ввійшли відповіді одесит, киянин тощо у зв’язку з тим, що ці відповіді відображають не стільки політичну позицію, скільки територіальну належність респондентів.

Також була врахована категорія визначення себе через особистість, індивідуальність, зокрема у таких відповідях респондентів як особистість, сильне Я. Ці відповіді не можна визначити як найпопулярніші серед студентів-політологів. Проте, по-перше, вони були неодноразово зазначені у респондентів, а, по-друге, ці ознаки часто зустрічаються в ідеологічних програмах, статутах політичних партій (особистість – ліберальні та консервативні партії; сильне Я або сильна особистість – націоналістичні).

Категорія релігійної ідентичності, зокрема відповіді віруюча людина та християнин також увійшли до анкети-опитувальника дослідження політичних уявлень осіб про себе. Це обумовлено тим, що релігійність доволі часто (особливо у нашому суспільстві) сприймається у контексті певних політичних ідей (комуністична ідеологія відмовляється від необхідності вірити у бога, сприймати не матеріалістично людину та всесвіт; націоналістична, а сьогодні і консервативна, і ліберальна ідеології роблять акцент на підтримці різних напрямів релігійних уподобань виборців).

До анкети-опитувальника увійшли відповіді – оптиміст, песиміст, реаліст із категорії утопічно-реалістичного сприйняття реальності. Це зроблено, оскільки ці особливості характеризують властивий особі спосіб сприйняття дійсності, зокрема, політичної. У нашому дослідженні ми хочемо розширити вибірку респондентів за рахунок осіб з активною політичною позицією – не тільки виборців (прихильників тих чи тих політичних ідей), а і членів партій, активістів тощо.

Загальна кількість відібраних відповідей з 15 категорій – 16. У подальшому будуть досліджуватись політичні сили за концепцією політичної орієнтації двох векторів: російська-антиросійська, капіталістична-комуністична орієнтації (В.О.Васютинський, 1997). Саме тому ми вирішили додати ще декілька категорій, які би додавали інформації до аналізу політичного контексту психологічних уявлень про себе осіб, які мають чітку політичну орієнтацію. До таких категорій увійшли наступні визначення себе: «русский», партієць, конкурент Росії, друг Росії. «Русский», конкурент Росії, друг Росії були вжиті, оскільки є вектор визначення ставлення до українсько-російських стосунків, як формату визначення поличної орієнтації особи, спільноти, держави. Партієць – оскільки в подальшому в дослідженні братимуть участь члени різних політичних партій.

Отже, можна зробити наступні висновки. Політичні уявлення особи про себе визначаються як специфічні уявлення про себе, які актуалізуються у результаті впливу соціально-політичного середовища на особу; уявлення про себе, насамперед політичні, які виникають у особи в результаті взаємодії із соціумом. У подальшому виявляється доцільним провести більш ґрунтовний кількісно-якісний аналіз уявлень про себе осіб, які активно залучені у політичну сферу, зокрема членів різних політичних партій, їх прихильників, активістів тощо.

Використані літературні джерела:

1. Иващенко А.В., Агапов В.С., Барышникова И.В. Я-концепция личности в отечественной психологии. Монография. – М.: МГСА, 2000. – 155 с.
2. Боришевський М.Й. До проблеми самосвідомості особистості як детермінанти її саморозвитку. Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р.). – В 3-х томах. – К.: Вид-во ДОК-К, 1996. – Т. I. – 431 с. С. 105-111.
3. Психологічні закономірності розвитку громадянської свідомості та самосвідомості особистості: У 2-х т. / М.Й.Боришевський, М.І.Алексеєва, В.В.Антоненко та ін. За загальною редакцією М.Й.Боришевського. – К., 2001. – 308 с. (2 том).

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МОЛОДІ СІЛЬСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ В МІСЬКІЙ СПІЛЬНОТІ

Губеладзе І.Г., аспірант 2-го року навчання Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Традиційно науковці вивчаючи соціальну ідентичність, вказують на її динамічний, мінливий характер, що зумовлює її трансформацію у кризовій для особистості ситуації. Так, під трансформацією ідентичності розуміють кризову зміну ідентичності в результаті впливу на людину біологічних, психологічних, соціальних та економічних факторів, результатом якої є якісна зміна ідентичності, тобто розвиток [2, с. 146; 3, с.54]. Це переконструювання ідентифікаційної структури, в якому має прояв вплив всієї сукупності факторів особистісного становлення. Зникають і змінюються одні ідентичності, з’являються нові, змінюються їх взаємозв’язки, роль і валентність в ідентифікаційній структурі.

Трансформація ідентичності буває позитивна (продуктивна, досягнута), що являє собою зміну ідентичності, яка виникла в результаті руху людини від дифузної ідентичності до досягнутої, через подолання конструктивної кризи, та негативна (непродуктивна, дифузна), що несе деструктивний характер і призводить до дезінтеграції самості. Вона супроводжується порушеннями ідентичності та слабістю Его [1, 3]. Проте у будь-якому випадку основним завданням людини в житті є формування продуктивної ідентичності, яка впливатиме на її статус в соціумі, внутрішні здібності та зовнішні можливості, а також потреби та вимоги.

Багаточисельні дослідження показують, що ідентичність може трансформуватися в умовах зміни соціальної ситуації, в якій знаходиться індивід [1, 2, 4]. Так, в умовах міграції з сільської місцевості в місто відбувається перебудова вже сформованих уявлень про себе. У молодої людини, яка протягом всього свого життя жила в сільській місцевості була сформована базова ідентичність, характеристики якої детерміновані особливостями сільської спільноти та її представників. Переїжджаючи до міста молода людина опиняється у зовсім інших умовах, де реальність яскраво дисонує зі звичним для неї оточенням, що може призвести до виникнення внутрішнього конфлікту. В цьому контексті внутрішня мотивація, яка зумовила міграцію з села до міста, рівень соціальної мобільності людини будуть одними з вирішальних факторів, які визначатимуть форми динаміки соціальної ідентичності. Вивчаючи цей феномен, ми виходимо з таких положень:

- трансформація ідентичності передбачає існування певної раніше сформованої ідентичності, яка втратила свою актуальність в нових соціальних умовах;

- трансформація починається з моменту усвідомлення індивідом невідповідності між власними особистісними рисами та вимогами оточуючого середовища, а також необхідності щось змінювати;

- індивід займає активну позицію в процесі трансформації соціальної ідентичності.

Методологічну основу емпіричного дослідження становлять теоретичні та практичні дослідження феномену ідентичності та її трансформації: психоаналітична теорія (3. Фрейд, Е. Еріксон, Дж.Марсіа), теорія соціальних репрезентацій С. Московічі, символічний інтеракціонізм, когнітивні теорії (теорія соціальної ідентичності Г. Теджфела і теорія самокатегоризації Дж. Тернера), діяльнісний підхід (Г.М.Андреєва, В.С.Агеєв, В.А. Ядов); науково-психологічні уявлення про сутність та закономірності юнацького віку (Л.І. Божович, І.В.Дубровіна, Е. Еріксон, І. Кон); теорія активності особистості і співвідношення в ній соціального та індивідуального (К.О.Абульханова–Славська, А.В. Брушлинський); загальні принципи психологічної науки: детермінізму, суб’єктності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії (К.О. Абульханова – Славська, Б.Г. Ананьєв, О.Г.Асмолов, Г.О.Балл, А.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Л.Рубінштейн, В.О. Татенко);

Використання положень вищезазначених підходів дозволили нам визначити модель, методи та інструменти дослідження проблеми.

Опитування проводилося у лютому 2011 року серед молоді Сумської області. Середній вік респондентів 15-25 років. Загальна кількість опитаних 498 осіб. Ми мали визначити психологічний зміст соціальної ідентичності молоді сільського походження, диференціювати її складові (актуальні ідентифікації) відповідно до віку респондентів, їх роду діяльності (учні, студенти, працюючі), мотивацією на життя у місті чи у селі. Згідно зазначених критеріїв було утворено умовно 8 груп: старшокласники (сільські, міські), студенти сільського походження, які після закінчення університету планують повернутися у село; студенти сільського походження, які після закінчення університету планують залишитися у місті; сумські студенти; працюючі у Сумах, які приїхали із сіл Сумської області і планують залишитися у місті; сумські працюючі; працюючі у селі.

Складність та багатокомпонентність соціальної ідентичності ставить питання про методи емпіричного дослідження самого феномену, а також особливості й механізми його трансформації в умовах міграції молоді з села в місто. Ця проблема вибору методів може бути спрощена, якщо кожному змістовому блоку даної теми підібрати найбільш адекватні методи його вивчення. Серед таких блоків можна виділити:

- зміст соціальної ідентичності сільської і міської молоді;

- особливості трансформації соціальної ідентичності молоді сільського походження в міській спільноті;

- механізми такої трансформації.

В результаті попередніх опитувань було відібрано методики, що спрямовані на вивчення певних аспектів соціальної ідентичності, при цьому вони продемонстрували найбільшу кількість відмінностей у відповідях сільської і міської молоді. Це дає підстави вважати, що опитування молоді саме за цими методиками виявить ті аспекти соціальної ідентичності, де відбувається найбільше змін в умовах міграції з села у місто.

Так, батарею методик основного опитування склали: перелік факторів, які враховуються молоддю при плануванні свого життя на майбутнє; семантичний диференціал «Образ сільської молоді»; семантичний диференціал «Образ міської молоді»; семантичний диференціал «Образ міських жителів»; статуси ідентичності за Дж. Марсіа; стратегії захисту ідентичності Бреквела; інтерв’ю за статусом ідентичності; опитувальник інтерперсонального діагнозу Тіматі Лірі; тест Его-ідентичності.

Для визначення моделі соціальної ідентичності сільської молоді ми аналізували відповіді саме сільської молоді на питання: фактори, які враховуються молоддю при плануванні свого життя на майбутнє; семантичний диференціал «Образ сільської молоді»; статуси ідентичності за Дж. Марсіа; стратегії захисту ідентичності Бреквела; інтерв’ю за статусом ідентичності; опитувальник інтерперсонального діагнозу Тіматі Лірі; тест Его-ідентичності. Модель соціальної ідентичності міської молоді ми визначали за відповідями на питання опитувальників: фактори, які враховуються молоддю при плануванні свого життя на майбутнє; семантичний диференціал «Образ міської молоді»; статуси ідентичності за Дж. Марсіа; стратегії захисту ідентичності Бреквела; інтерв’ю за статусом ідентичності; опитувальник інтерперсонального діагнозу Тіматі Лірі; тест Его-ідентичності.

При аналізі результатів ми використали наступні статистичні методи обробки інформації: факторний аналіз, порівняння середніх і визначення статистично значимої різниці у середніх значеннях кожної із зазначених груп. Проведення факторного аналізу за вищезазначеними пунктами дозволив нам не тільки скоротити кількість ознак, а й визначити найсуттєвіші риси у структурі соціальної ідентичності сільської і міської молоді. Порівнюючи середні значення, ми мали можливість визначити вектор змін та статистично значиму різницю цих змін.

Тож, визначена структура дослідження максимально наближає нас до визначення психологічного змісту соціальної ідентичності сільської і міської молоді, а також дозволяє простежити трансформації, що відбуваються у соціальній ідентичності молоді сільського походження в міській спільноті.

Література:

1. Дмитриева Н.В. Системный подход в изучении развития идентичности// Психологические механизмы регуляции активности личности: Сборник научных трудов. – Ч.1. – Новосибирск: Изд. НГПУ, 2001. – С. 217-227.

2. Иванова Н.П. Психологическая структура социальной идентичности: автореф. … докт. психол. наук. – Ярослаль, 2003. – 408с.

3. Клочко В.Е., Галажинский Э.В. Самореализация личности: системный взгляд. - Томск : ТГУ, 1999. - 154 с

4. Коростелина К.В. Исследование социальной идентичности: на пути к примирению в Крыму. – Симферополь: Доля, 2002. – 255с.

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ НОРМИ-АНОМАЛІЇ ПРИ АНАЛІЗІ ЦІННІСНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ СВІДОМОСТІ

Луценко М.Ю., аспірант 2-го року навчання Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Проблема цінностей є проблемою життєвих орієнтирів особи, соціуму, суспільства, вибору ними політичних, моральних та інших пріоритетів, підстав і засад свого буття. Саме тому важливим і актуальним питанням наукових пошуків стає питання формування, розвитку та становлення ціннісно-смислової сфери; питання критеріїв норми-аномалії даного процесу. Спроба віднайдення визначального критерію норми розвитку ціннісно-смислової сфери і є власне метою даної доповіді.

Ціннісно-смислова сфера особистості є особливим чином організованою сукупністю смислових структур і зв’язків між ними, яка забезпечує смислову регуляцію цілісної життєдіяльності суб’єкта (О.Г. Асмолов, Б.С. Братусь, Ф.Є. Василюк, З.С. Карпенко, Д.О. Леонтьєв та ін.).

Переживання цінностей і смислів може бути доступним не лише індивідуальному, але й сукупному суб’єкту, оскільки воно є не фізіологічною реакцією організму, а духовним переживанням суб’єкта діяльності, має соціально-психологічний характер і визначається не вітальними, а соціокультурними потребами людини [4]. Таким сукупним суб’єктом може виступати певна нація, спільнота, група, об’єднана спільними ознаками, цілями, інтересами та ін..

Система цінностей і смислів, якими особа керується у своєму житті, з одного боку завжди дуже індивідуальна за своєю архітектонікою (а іноді навіть і за змістовим наповненням), а з іншого – базується на основних пріоритетах і орієнтирах групи, соціуму, суспільства, до яких ця особа належить. Ця своєрідність ціннісно-смислової сфери, а також невизначеність її основних категорій (у чому сенс життя, що є найціннішим і найголовнішим і т.д.) і обумовлюють проблему визначення норми-аномалії при аналізі даної сфери свідомості.

Останнім часом у вітчизняній психологічній науці активно обговорюється проблема «ненормальності», деформації, викривленості ціннісних орієнтирів нашого суспільства і зокрема – молоді (О. Злобіна, Т. Кузьменко, В. Магун, М. Руднєв, Ю. Шайгородський та ін.). У даному контексті гостро постає необхідність визначення поняття аномальної ціннісно-смислової сфери, її основних характеристик і ознак.

Загалом питання визначення критеріїв норми та аномалії розвитку ціннісно-смислової сфери у психологічній літературі є відкритим і не має чітких відповідей. Воно ускладнюється як самою специфікою даної сфери свідомості, так і тим, що кожна особа, група, спільнота мають свою, дуже часто відмінну від інших, систему цінностей, зумовлену особливостями їх життєдіяльності, їх внутрішньої духовності, які просто неможливо порівнювати між собою і зводити до єдиних категорій.

Слід зазначити, що в науці загалом, і в психології зокрема, існує методологічна проблема щодо визначення самого поняття «норми» [2; 3; 6]. Найбільш поширеними є два основні підходи: 1) норма як певний стандарт, який є сталим, усередненим значенням, найбільш адаптованим до оточуючого середовища; 2) норма як відповідність чомусь, в рамках психології – як відповідність внутрішній сутності людини.

Враховуючи індивідуальність, неповторність кожної окремої особи, а також соціокультурну своєрідність кожного суспільства, визначити сталі стандарти розвитку ціннісно-смислової сфери є, на наш погляд, завданням не лише неможливим, але й хибним за своєю суттю. Такий підхід нівелює ту особливу духовність, що притаманна ціннісно-смисловій сфері, неповторність минулого життєвого досвіду кожного суб’єкта й особливі умови його життєдіяльності.

Тому ми відкидаємо позиції першого підходу, і ґрунтуємось на позиціях другого, розуміючи нормальний розвиток ціннісно-смислової сфери як такий, що відповідає внутрішній сутності людської особистості, невідривно пов’язаної з виявом її суб’єктності.

Філософсько-психологічна концепція суб’єктної парадигми засновується на понятті внутрішньої активності, реалізації внутрішнього потенціалу (К.О. Абульханова, З.С. Карпенко, В.О. Татенко та ін.). На наш погляд, саме відносно того, що сприяє розвитку особи, групи або спільноти, допомагає віднайти їм свою сутність й реалізувати власний внутрішній потенціал і повинні вибудовуватись критерії норми розвитку ціннісно-смислової сфери.

Ґрунтуючись на основних положеннях суб’єктно-орієнтованого підходу (К.О. Абульханова, А.В. Брушлінський, А.Л. Журавльов, В.О. Татенко та ін.), ми вважаємо, що основним критерієм норми розвитку ціннісно-смислової сфери може виступати рівень вияву суб’єктності особи або спільноти (їх внутрішня активність, спрямованість на самореалізацію, творчий характер життєдіяльності, відчуття внутрішньої відповідальності за власне і суспільне життя), який забезпечується функціонуванням даної системи цінностей і смислів.

Виходячи зі сказаного вище, аномальний розвиток ціннісно-смислової сфери – це такий розвиток, який придушує суб’єктне самоздійснення особи та спільноти і, перешкоджаючи реалізації їх духовного потенціалу, призводить до спотворення його суті.

Традиційно в якості основних ознак суб’єктності визначають активність, автентичність та іманентність [1; 5; 7]. На нашу думку, суб’єктність повинна втілюватись у всіх регулятивних сферах життя як особистості, так і соціуму, конкретно відображуючись у певних характеристиках цих сфер. Тому кожну з зазначених вище ознак суб’єктності можна виразити, на наш погляд, через відповідні характеристики системи цінностей і смислів:

1. Активність виражається через відкритість ціннісної системи (готовність до діалогу з іншими, до пізнання нового), її інтернальність (прийняття відповідальності за все, що відбувається в процесі життя, і пов’язане з цим розуміння важливості власного внеску у самопроектування і самотворення неодмінно підвищуватиме рівень активності, сприятиме її усвідомленості та цілеспрямованості);

2. Автентичність проявляється у внутрішній зумовленості (відповідності внутрішнім потребам, ментальним особливостям) системи цінностей і смислів, у її гармонійності (структурованість ціннісної системи, відсутності виражених перекосів в архітектоніці), розвиненості;

3. Іманентність виражається через такі характеристики, як стійкість (лише внутрішньо притаманна ціннісна система має ту основу, стрижень, що може забезпечувати її стійкість і сталість) і пролонгованість у часі (яка є тісно пов’язаною з загальною усвідомленістю процесу життя, з розумінням взаємозв’язку минулого, теперішнього і майбутнього).

Відповідно, критеріями аномалізації ціннісно-смислової сфери можна визначити такі характеристики ціннісно-смислової системи, які є протилежними вище зазначеним, і які спотворюють процес суб’єктного самоздійснення, обмежують внутрішню активність і можливість реалізації духовного потенціалу:

Таблиця 1.1.

Характеристики системи цінностей і смислів відповідно до напрямку розвитку ціннісно-смислової сфери

Отже, на основі зазначених вище характеристик системи цінностей і смислів, притаманних нормальному й аномальному розвитку ціннісно-смислової сфери, можна виділити наступні критерії ціннісно-смислових деформацій: 1) зовнішній, репродуктивний характер системи цінностей і смислів; 2) відмежованість, закритість від взаємодії з іншими ціннісними системами (іншої особи, групи, спільноти); 3) утилітарний характер пріоритетів; 4) обмежена або ж занадто велика кількість цінностей і смислів; 5) екстернальний локус-контроль, перекладання відповідальності за процес життєдіяльності на зовнішні обставини; 6) нестійкість ціннісної системи (підвищений рівень мобільності); 7) яскраво виражене домінування однієї цінності над іншими, внутрішня суперечливість ціннісно-смислової системи; 8) відсутність часової перспективи.

Підсумовуючи все вище сказане, можне зробити наступні висновки:

1. Ціннісно-смислова сфера є базовою складовою особистісної та суспільної свідомості, яка спрямовує і регулює життєдіяльність особи й суспільства, визначає пріоритетні напрямки їх розвитку.

2. Своєрідність ціннісно-смислової сфери, яка полягає в особливостях її формування і становлення, та в остаточній невизначеності основних її категорій, обумовлює проблему визначення норми-аномалії при аналізі даної сфери свідомості.

3. Ґрунтуючись на основних положеннях суб’єктно-орієнтованого підходу, ми вважаємо, що основним критерієм норми розвитку ціннісно-смислової сфери може виступати рівень вияву суб’єктності особи або спільноти, який забезпечується функціонуванням даної системи цінностей і смислів.

4. Аномальний розвиток ціннісно-смислової сфери на нашу думку можна визначити як такий розвиток, який придушує суб’єктне самоздійснення особи та спільноти і, перешкоджаючи реалізації їх духовного потенціалу, призводить до спотворення його суті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абульханова-Славская К.А. О субьекте психической деятельности.-М.: Наука, 1973;

2. Братусь Б. С. Аномалии личности.— М.: Мысль, 1988;

3. Иванько Л.И. Ценностно-нормативные механизмы регуляции // Культ. деяк-ть: опит социологического исследования – М., 1981;

4. Каган М.С. Философская теория ценности – СПб.: Петрополис, 1997;

5. Карпенко З.С. Аксіологічна психологія особистості – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009;

6. Неплох Я.М. Человек, познай себя. Записки психиатра. - С.-Пб, 1991;

7. Татенко В.А. Психология в субъектном измерении – К.: Просвіта, 1996.

МЕДІАКУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК СТАНОВЛЕННЯ СТОСУНКІВ У ДИТЯЧИХ КОЛЕКТИВАХ

Тригуб Т.М., аспірант 1-го року навчання Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Сьогодні новітні інформаційно-комунікаційні технології стали невід’ємною складовою суспільства. Медіа, як безпосередні носії і розповсюджувачі інформації, є одним із важливих факторів суспільного життя, вони є трансляторами культурних досягнень і, безперечно, активно впливають на прийняття або заперечення тих чи інших цінностей культури, але також і самі беруть участь у формуванні їх. Щодо терміну «медіакультура», то можна визначити як сукупність інформаційно-комунікативних засобів, матеріальних та інтелектуальних цінностей, вироблених людством у процесі культурно-історичного розвитку, що сприяють формуванню суспільної свідомості та соціалізації особистості. На сьогодні – це інтенсивність інформаційного потоку (насамперед, аудіовізуального: телебачення, кіно, відео, комп’ютерної графіки, інтернету), це засоби комплексного освоєння людиною навколишнього світу в її соціальних, моральних, психологічних, художніх, інтелектуальних аспектах. Отже, зважаючи на те, що медіа займають значне місце в людському суспільстві, ми припускаємо, що вони можуть впливати на становлення стосунків у дитячих колективах та на соціометричний статус особистості через взаємооцінки, ціннісну сферу та емоції. Адже життя – дітей нерозривно пов’язане з використання медіа: вони не тільки шукають інформацію в інтернеті, дивляться ТБ, читають журнали чи слухають радіо, отримуючи корисну або просто цікаву інформацію, але і одночасно піддаються впливу, а він може бути як позитивним так і негативним, крім того дитяча психіка є особливо сприйнятливою до нього тому, що відбувається процес формування особистості. Медіа показує дітям, що жорстокість допустима, у комп’ютерних іграх, щоб впоратися з противником потрібно використовувати витончені і досить жорстокі методи боротьби. Герої бойовиків безжально вбивають «поганих хлопців» – спостереження за такою поведінкою може зробити дитину більш жорстокою по відношенню до однолітків. Медіа також впливають на формування підліткових стереотипів. Більшість ЗМІ не показують людей реалістичними. Жінки-моделі в рекламах є занадто худими, а чоловіки нереально широкоплечими і м’язистими. Бажаючи бути схожими на своїх героїв, діти та підлітки піддають своє фізичне та психічне здоров’я значній загрозі. Діти можуть страждати комплексами, та від цього гірше знаходити спільну мову з іншими дітьми. Надмірне використання медіа в розважальних цілях заважає досягненням успіху в школі, що також може слугувати фактором створення проблем у класі та несприйняття дитини іншими членами колективу. Хоча з іншого боку, помірне і цільове використання телебачення, комп’ютера та радіо позитивно впливає на розвиток дитини. Воно робить її освіченішою, полегшує її зв’язок з соціумом, покращує розуміння з оточуючими людьми та полегшує навчання, допомагає тримати постійний зв’язок з іншими дітьми Дані чинники можуть сприяти покращенню стосунків з однолітками та підвищення статусу в класі.

Медіа також можна розглядати з позиції згуртування та реабілітації, спільна робота (створення презентацій, колажів та ін), можуть об’єднувати членів групи. Медіа здатні використовуватися з різними цілями: нести пізнавальну інформацію, розвивати почуття власної гідності, жадобу до свободи і соціальної справедливості, сприяти компетентній участі у суспільному житті, збагачувати особистість, а також духовно підкоряти, дезінформувати і залякувати, розпалювати ненависть, недовіру і страх та бути одним із чинників, що формує місце особистості в суспільстві, групі.

Адже, дитина яка може бути заглибленою в медіа і тим самим відсторонитися від групи, втратити контакт і можливість спілкування, або за допомогою медіа згуртуватися, спілкуючись частіше по телефону, інтернету зі своїми однолітками. А можливо навпаки, вона звикне до віртуального світу і може втратити здатність спілкування в реальному світі, сторонитися та боятися спілкування. Самі медіа є і засобом комунікації без яких неможливо в сучасному світі. Медіа – це як творчість і як засіб, через який вона реалізується. Наприклад, дитина гарно розуміється на новітніх технологіях (комп’ютерах, іграх, розробці презентацій), інші діти оцінюючи здатності, починають будувати з нею особливі стосунки, що виходять саме з її медіакомпетентності, і цим обумовлена групова динаміка та місце цієї дитини в групі (популярна-не популярна).

Зробивши теоретичний аналіз та узагальнивши дані про вплив медіакультури на становлення стосунків та соціометричного статусу у дитячому колективі, ми створили таку схему:

Розглянемо докладніше вплив на прикладах. Дитина побачила по телепередачі освітній фільм, це на неї вплинуло, відчула сильні емоції, це змінило її світогляд чи ціннісну сферу, виробила певній патерн поведінки чи модель відносин, і від цього отримала певний статус в групі. Отже, варто сказати, що медіа можуть впливати на соціометричний статус дитини в групі через емоційну та ціннісну сфери, а її статус впливатиме на вибір медіа дитиною. Можна висунути гіпотезу, що цей вплив є двобічним. Дитина, яка має певний соціометричний статус (наприклад, аутсайдер), не може знайти спільну мову з іншими членами групи, знаходиться у відчуженні і використовує медіа для спілкування у віртуальній реальності тому, що там їй легше сказати щось чи самореалізуватися, від цього вона також переживає певні емоції, встановлюється емоційний зв’язок, та формуються особливі цінності, що в свою чергу впливають на поведінку та модель стосунків з однолітками в шкільному колективі.

Дитина дивиться телевізор (грає на комп’ютері чи володіє іншими медіа-засобами) – це впливає емоційну та ціннісну сферу, які визначають її поведінку у колективі дітей та формує певний соціометричний статус. В той же час можна ще виявити інший вплив, коли дитина має якесь місце в групі, в залежності від цього вибирає певні медіа засоби, якими користується, це впливає на її емоції та ціннісну сферу і визначає відповідні форми поведінки.

Також медіа, як припускається, можуть напряму впливати на поведінку: особистість бере готові моделі взаємовідносин, і це визначає місце в групі. А статус може впливати на емоції, цінності, які визначають вибір медіа засобів (наприклад, заглиблення в інтернет), та формують певні форми поведінки. Емоційна сфера може впливати на статус в групі, а статус на вибір медіа,а медіа на поведінку особистості. Також можна припустити ще такий вплив як: поведінка – вибір медіа – емоційна сфера – статус в групі.

Висновки. Зробивши теоретичний аналіз та узагальнивши дані щодо впливу взаємодії дітей з медіакультурою на соціально-психологічну динаміку групи та становлення соціометричного статусу особистості в ній в ній, можна сказати, що медіа – сучасний засіб спілкування людей і є невід’ємною часткою суспільства. Вивчивши проблеми впливу медіакультури можна сказати, що медіа в повсякденному житті займають досить важливе місце. Допомагають соціалізуватися, виконують освітню функцію і в той же час, можуть дестабілізувати, ізолювати людину від групи, послабити контакти.

ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ПОБУДОВИ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ НАРАТИВУ

Чаусова Ю.А., аспірант 1-го року навчання Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Дослідження сімейних стосунків є цікавим та актуальним питанням на сьогодні, адже сім’я відіграє важливу роль у становленні та соціалізації особистості. Оскільки особливості майбутніх стосунків значно залежать від етапів їхнього створення, то саме процес конструювання подружніх взаємовідносин потребує більш детального вивчення. Зокрема, недостатньо дослідженим залишається аспект побудови сімейних стосунків за допомогою наративу, тому що цей якісний метод дозволяє розглянути індивідуальні життєві історії подружжя як передумову розвитку спільного майбутнього сюжету.

Згідно нашого дослідження, його метою є з’ясування ролі спільного сімейного наративу в побудові подружніх стосунків. В якості гіпотези ми припускаємо, що індивідуальні наративи чоловіка і жінки як засоби їхнього життєконструювання, об’єднуючись та доповнюючи один одний в процесі сімейного життя, стають основою для створення єдиної спільної історії. Відповідно до припущення, різні типи сімейних наративів сприятимуть конструюванню певних видів подружніх стосунків.

Для аналізу типів індивідуальних наративів було проведене пілотажне дослідження, за матеріалами якого був здійснений якісний наративний аналіз для з’ясування структури та попередніх критеріїв класифікації індивідуальних наративів. В результаті аналізу, враховуючи вищезазначені критерії та роль особистісних наративів в побудові спільного наративу, була створена теоретична модель, яка відображає процес конструювання подружніх стосунків шляхом об’єднання індивідуальних наративів чоловіка і жінки в єдину історію (див. Схему 1).

Як ми бачимо, дана теоретична модель містить наступні загальні критерії класифікації індивідуальних наративів:

1. Часова спрямованість тексту (критерій показує, який текстовий фрагмент є домінуючим в розповіді, краще всього описаний, деталізований автором, на якому акцентується увага, і головне – на який часовий простір орієнтована дана частина тексту).

За даним критерієм можна виявити 3 різновиди індивідуальних наративів:

- наративи, спрямовані на минуле;

- наративи, зорієнтовані на теперішнє;

- наративи, направлені на майбутнє.

2. Функціональна (цільова) орієнтація (даний критерій показує, що наратор намагається донести до читача своїм сюжетом, підкреслює авторську позицію, розкриває цільовий задум автора). За цим критерієм ми вважаємо доцільним розглядати 3 види індивідуальних наративів:

- інформуючі (перш за все, наратор прагне повідомити читачеві інформацію про певні події в його житті, поділитися думками та ідеями, познайомити з важливими людьми, які зустрічалися на його життєвому шляху);

- переконуючі (автор наративу має певну точку зору на подію, ситуацію, проблему, і намагається в сюжеті своєї життєвої історії відстояти цю позицію);

- оцінюючі (в своїй історії наратор суб’єктивно оцінює людей, які зустрічаються йому на життєвому шляху, висловлює своє ставлення до подій, ситуацій і рішень, які приймаються, розділяє складові навколишнього світу за критерієм «добре-погано»).

3. Характер оповідання (цей критерій визначає стильові особливості написання тексту, загальну спрямованість сюжету, змістовні характеристики наративу). За даним критерієм ми виділили 3 типи індивідуальних наративів:

- розповідний (розповідь автора про події в своєму житті, вчинки, здобутки, стосунки з оточуючими людьми; при цьому увага акцентується саме на процесі оповідання, динаміці сюжету);

- аналізуючий (наратор висловлює свої думки на певну тему, ставлення до подій, аргументуючи свої висновки; він розмірковує на певну тему та намагається знайти відповідь на питання, яке його цікавить або хвилює);

- описовий (в своєму сюжеті автор багато зупиняється на певних статичних картинах, зазвичай на описах природи, побуту, оточуючих людей, тому події в історії призупиняються, динаміка уповільнюється).

З поданої теоретичної моделі побудови сімейного наративу ми також можемо виокремити типологію спільних наративів, створену на основі співвідношення різних видів індивідуальних історій. Вона містить 4 загальні типи:

1. Наратив домінування (в даній історії один з індивідуальних наративів подружжя майже повністю витісняє інший, не даючи сюжету партнера можливості для розвитку; в самій розповіді один з членів подружжя займає домінуючу роль, самостійно приймає всі рішення, спирається тільки на своє бачення ситуації, не враховуючи думки партнера).

2. Наратив відсторонення/незалежності (в історії обидва члени подружжя бачать своє спільне життя як стосунки між двома самостійними, відокремленими один від одного особистостями, які живуть разом, але кожний своїм життям, і їхні життєві світи не перетинаються; індивідуальні наративи хоч і складені в один сюжет, але залишаються окремими, «паралельними»).

3. Наратив співпраці (в сюжеті розповіді індивідуальні наративи перетинаються, утворюючи спільний наратив, в якому основний акцент робиться на партнерських стосунках, на досягнення спільної мети, здійсненні спільних мрій; подружжя намагається розподіляти обов’язки, радитися один з одним перед прийняттям важливих рішень, бути «на одному рівні»).

4. Наратив турботи/опіки (індивідуальні наративи дуже тісно перетинаються один з одним, утворюючи цілісний спільний наратив; головне в сюжеті – турбота членів сім’ї один про одного, емоційна підтримка, тобто акцент робиться саме на внутрішньосімейній взаємодії).

Таким чином, вивчення сімейних відносин за допомогою наративного аналізу є актуальним на сьогодні, адже саме цей якісний метод дозволяє розглянути життєві історії подружжя, дослідити попередній досвід чоловіка і жінки як передумову розвитку спільного майбутнього. На основі матеріалів пілотажного дослідження була розроблена теоретична модель побудови подружніх стосунків за допомогою спільного наративу, яка містить в собі критерії класифікації індивідуальних наративів (часова спрямованість тексту, функціональна (цільова) орієнтація, характер оповідання) та типологію сімейних наративів (наратив домінування, наратив відсторонення (незалежності), наратив співпраці, наратив турботи (опіки)).