Проблеми освітньої галузі у дзеркалі громадської думки Вересень 2019 р.

Проблеми освітньої галузі у дзеркалі громадської думки

Вересень 2019 р.

Основні висновки

  •  В українському суспільстві наразі немає чітко сформованої думки щодо того, як змінився загальний освітній рівень населення за роки незалежності України. Третина опитаних (32,8%) вважає, що він погіршився, близько чверті – що покращився (23,4%) , майже чверть – що не зазнав суттєвих змін (24,3%).
  • Понад половину громадян (54,6%) вважають, що вітчизняна освітня система забезпечує середню якість освіти, і лише 8,1% – що високу. Найбільший розрив у позитивних оцінках спостерігається між безпосередніми споживачами освітніх послуг (учні, студенти) та педагогічними працівниками. Серед перших оцінюють якість освіти як високу 4,9%, серед останіх – удвічі більше (10,5%).
  • За останні п’ять років істотно збільшилася кількість респондентів, які вважають якісну освіту доступною для всіх громадян України – з 33,5% у 2014 році до 43,8% у 2019 році. Проте значній частині (45,2%) якісна освіта все ще видається цілком або скоріше недоступною.
  • Переважна більшість громадян (73,9%) прагнуть освітніх реформ. При цьому 42,2% повністю або частково схвалюють напрям, у якому наразі розвивається вітчизняна освіта (у 2015 році – 45,6%), 26,3% вважають напрям неправильним (35,5% у 2015 році) і майже третина (29,5%) не можуть дати чіткої відповіді з цього приводу (у 2015 році – 17,6%). Баланс позитивних та негативних оцінок ходу реформування системи освіти не зазнав істотних змін за останні п’ять років. На момент останнього опитування 34,1% респондентів цілком або скоріше позитивно оцінили хід реформ (у 2015 – 34,4%), 22,2% – цілком або скоріше негативно (так само у 2015 р.).
  • Однією з причин неоднозначного ставлення суспільства до освітніх реформ є брак інформації про їхній зміст, цілі та етапність реалізації. Понад половину респондентів (52,6%) засвідчили, що їм недостатньо інформації про заплановані та вже реалізовувані реформи. Кількість громадян, яких задовольняє інформування з цього приводу, становить 33,9%. Варто зазначити, що з 2016 року рівень обізнаності щодо реформ в освіті покращився незначною мірою. Тоді про брак інформації заявляли 59,6% респондентів, а вистачало її 29,5% респондентів. 
  • Найбільшою популярністю з-поміж освітніх нововведень в Україні користується профілізація старшої школи. Її підтримка зросла з 55,1% у 2014 році до 75,3% у 2019 році. Понад половину респондентів (53,1%) висловлюють позитивне ставлення також до ЗНО. Проте цей показник є дещо гіршим, ніж у попередні часи: 2017 р. – 60,3%, 2018 р. – 56,6%. Причини, що вплинули на таку динаміку оцінок, потребують додаткового вивчення.
  • Найменш популярним аспектом освітніх реформ залишається перехід на 12-річне шкільне навчання. Ставлення до 12-річки протягом останніх років поступово змінюється на краще: на момент останнього опитування 18% респондентів висловили до неї позитивне ставлення, 63,2% – негативне. Порівняймо: у 2014 р. частка тих, хто ставився позитивно, становила 12,4%, негативно – 69,3%. Проте такі зрушення є поки що надто незначними, щоб робити висновок про докорінні зміни у ставленні суспільства до 12-річного навчання.
  • Помітним здобутком освітніх реформ наразі є зменшення корупційної складової в системі освіти. За свідченням близьких родичів абітурієнтів, їхній вступ до закладів вищої освіти здебільшого (71,4%) не потребував задіяння корупційних схем. Цей показник істотно вищий, ніж у 2014 році (60,9%), проте нижчий у порівнянні з 2018 роком ( 78,2%). Отже, про чітко визначену тенденцію поки що говорити зарано. Водночас звертає на себе увагу той факт, що вперше за роки спостережень досягнуто позитивного балансу думок щодо ефективності антикорупційних заходів в освітній сфері. Погодилися з тим, що поточний рік став роком без корупції в освіті 32,2% опитаних, не погодилися – 28,6%. Тоді як, наприклад, у 2014 році частка згодних і незгодних становила відповідно 23,4% і 36,4%. Більшість громадян (48,9%) погоджуються з тим, що подолати хабарництво та корупцію в системі освіти однаковою мірою заважає і відсутність політичної волі в керівників освітньої галузі, і небажання самих людей відмовитися від давання хабарів. Щоправда, частка тих, хто схильний покладати відповідальність на самих людей має слабковиражену тенденцію до зменшення: з 22,2% у 2015 році до 17,8% у 2019 році.

 

 

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

м. Київ, вул. Андріївська,15

+380444252408

 

 

***

 

Матеріал підготовлено за даними всеукраїнських репрезентативних опитувань, що проводяться Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України в рамках моніторингу громадської думки щодо проблем освіти та заходів з її реформування.

Опитуються не менше 2000 респондентів за вибіркою, що репрезентує населення України віком від 18 років і старше. При цьому застосовується принцип опуклої вибірки, що дає змогу опитувати працівників освіти у квоті, достатній для статистично коректних висновків. Похибка вибірки не перевищує 3,2%.

Для аналізу  регіональних особливостей використовується умовний поділ України на такі макрорегіони:

·        Західний (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області);

·        Центральний (Вінницька, Житомирська, Київська,  Кірово­градська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, м. Київ);

·        Східний (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області);

·        Південний (Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

 

 

В Автономній республіці Крим, м. Севатополі і захоплених сепаратистами окремих районах Донецької та Луганської областей моніторинг проводився до 2014 року. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *