Здание Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України
Головна АдміністраціяСтруктурні підрозділи Партнери Контакти
Запрошуємо до участі у Всеукраїнській науково-практичній конференції "Медіатравма в умовах інформаційної війни: психологічний та педагогічний аспекти" (див. розділ "Новини")      

 

Наукова діяльність
Докторантура, аспірантура
Результати опитувань
Послуги
Навчальні курси
Електронна бібліотека
Інтернет-конференція
Інтернет-тести
Контакти

Науково-практичний семінар „ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕРНЕТ-РЕАЛЬНОСТІ”

14 лютого 2012 р.

Шановні колеги! З нагоди відзначення Європейського дня безпечного інтернету відбувся науково-практичний семінар „ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕРНЕТ-РЕАЛЬНОСТІ” (14 лютого 2012 року, м. Київ)


Програма заходу


Організатори:
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України (лабораторія психології масової комунікації та медіаосвіти), Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, Інститут психології ім. Г.С.Костюка НАПН України (лабораторія нових інформаційних технологій навчання), Інститут журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Основним завданням проведення семінару була оптимізація комунікації науковців, представників освітянських закладів, державних структур та громадських організацій з метою підвищення рівня компетентності щодо ресурсів та ризиків інтернет-реальності, підкреслення ролі медіаосвіти у формуванні медіакультури особистості загалом та культури користування інтернетом зокрема.

У першій частині семінару було представлено наукові розробки провідних вітчизняних психологів та педагогів у галузі дослідження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. У другій частині відбудлася подіумна дискусія науковців, викладачів і практиків з виробниками інформаційно-комунікаційної продукції, під час якої обговорювалися актуальні питання розвитку інтернету, його впливу на дітей і молодь.

 

 

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

МІЖІНСТИТУТСЬКОГО НАУКОВО-ПРАКТИЧНОГО СЕМІНАРУ

до Європейського дня безпечного Інтернету

«ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

 ІНТЕРНЕТ-РЕАЛЬНОСТІ»

(Тези публікуються в авторській редакції)

 

Деякі аспекти побудови моделей Інтернет-комунікації: соціологічний зріз

Афанасьєв Дмитро Миколайович, Ужгородський національний університет

 Інтернет-комунікації є явищем де становлення «комунікативної раціональності» є найбільш помітним. Разом з тим Інтернет-комунікації є суперечливим і недостатно дослідженим явищем, оскільки функціонує відносно недавно. Поширений серед дослідників Інтернет-комунікацій термін «віртуальна реальність» - є типовим оксюмороном, характерним для першого етапу наукового дослідження та термінологічного дефіциту. На першому етапі дослідження зазвичай відбувається відхід від стандарту. В свідомості комуніканта формуються і поєднуються протилежні фрейми. Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).

Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників, прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки В.Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Т.Шевченка. Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення – бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).

Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, «штовхати» науку тощо («квадратура кола»). Оксю́морон «віртуальна реальність» – літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять «віртуальний» та «реально існуючий», що символізує потребу у новому уявленні та наближення до точки біфуркації у розумінні віртуального характеру Інтернет-комунікацій.

На думку Л.Ф. Компанцевої, Інтернет-комунікація – це різновид інтерактивної міжособистісної комунікації, що вимагає вивчення, перш за все, у двох аспектах. По-перше, когнітивно-прагматичному, що дає можливість вивчати комунікативні процеси з погляду знакової політики  (мовна свідомість відвідувачів мереж як опосередкований мовою образ світу); по-друге,  лінгвістичний підхід [1].

На думку науковців, Інтернет-комунікація розмежовує два поняття – «гіпертекст» та «віртуальний дискурс». Однією з головних одиниць спілкування в мережі Інтернет, як і в традиційних засобах масової інформації, був і залишається текст. Оскільки, комунікація – це обмін текстами, що містять певну інформацію, то це не є дивним. Текст складається з висловлювань, які являють собою мовленнєву реалізацію речення (певних структурних схем).

У контексті комунікації в електронному середовищі (комп'ютерно-опосередкованої комунікації) її слід розглядати як первинний процес, що координує осмислені (логічні) практичні дії людини. Особливістю цих дій (взаємодій, транзакцій) між комунікантами (адресант, адресат, індивідууми, говорячий, аудиторія) є те, що вони здійснюються в комп'ютерному середовищі, через комп'ютерний канал зв'язку (комп'ютерні телекомунікації). Також є відмінність цього виду комунікації від людино-комп'ютерної взаємодії, яка згідно дослідженням Е. Холу, відноситься до низько-контекстуальної культури і має наперед задані логічні основи взаємодії та більш жорсткі інформаційні обмеження в символах, тезаурусі, діалозі, діях, зворотному зв'язку. Так, розуміння комп'ютером повідомлення або твердження можливо тільки при абсолютно точному виконанні відповідної допустимої команди, інструкції, угоди. Програмою може не бути сприйнята команда, що має зайвий пропуск, неправильний синтаксис, виконана із затримкою за часом, що знаходиться не в потрібному рядку тощо. Повідомлення при людино-комп'ютерній комунікації повинне бути однозначним і точним. Тому, термін «комп'ютерно-опосередкована комунікація» або кіберкомунікація, найбільш точно характеризує основний об'єкт дослідження - комунікацію, зберігаючи найважливіші для розуміння терміну слова (комп'ютер, середовище, кіберпростір, комунікація) і пропонується для подальшого використання в соціології.

В дослідженні Інтернет-комунікації модель Ю.Габермаса [2] потребує коригування з врахуванням особливості мережної комунікації. На наш погляд, модернізаційна модель має базуватися на еволюції видів взаємодії, що пройшли суспільні утворення. На сучасному етапі вбачається, що взаємодія протікає в двох вимірах – віртуальному дискурсі та гіпертексті, які несуть однакове смислове навантаження.

 1.             Компанцева Л.Ф. Когнитивные трансакции в словообразовательной системе Интернета: компрессивное словообразование и экспансия иноязычных основ // Вісник Дніпропетровського університету Науковий журнал Серія: Мовознавство Вип. 15. Т1.

2.             Гаврилюх Н.Р. Особливості соціокультурної комунікації у філософії культури Ю.Габермаса // Науковий вісник Волинського національного університету ім.Л.Українки. – Розділ ІІІ. Історія філософії, 12 2008. – С.127-131.

 

_____________________________________________________________________

Роль і функції сучасного вчителя в медіа-освітньому просторі

Ватковська Марина Григорівна, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

 Інформатизація та «інтернетизація» освітнього середовища на сьогоднішній день є найважливішими державними завданнями. Ключовою фігурою інформатизації освіти є вчитель. Успішність реалізації зазначених напрямків залежить від активності участі в цьому процесі всіх працівників освіти, в першу чергу вчителів-предметників (не тільки викладачів інформатики, які довгі роки вважалися важливими провідниками ідей інформатизації). Саме ефективне використання сучасних інформаційних технологій, їх грамотне включення в педагогічний процес, створення в навчальних закладах єдиного інформаційного середовища дозволять перейти до нової сучасної парадигми освіти.

Безумовно, актуальним є питання про те, наскільки у зв'язку з заявленими перетвореннями зміниться роль педагога, його функції, в навчально-виховному процесі, який у все більшій мірі відчуває на собі вплив глобального процесу інформатизації суспільства. Відповіді на це питання є досить широкий діапазон думок, часто протилежних один одному. Висловлюються побоювання, що сучасні засоби масової інформації та комунікації повністю замінять викладача, віддавши йому лише роль спостерігача-консультанта. Представники іншої точки зору вважають, що жоден з існуючих сьогодні видів медіа в доступному для огляду майбутньому не зможе замінити вчителя і в будь-якому випадку буде виконувати лише допоміжні, що розширюють освітні можливості функції. Який би позиції ми не притримувалися, очевидним є той факт, що сучасні технічні досягнення висувають нові вимоги до особистості педагога, його професійним якостям, функцій і ролі в освітньому процесі.

Сучасні інформаційні умови висувають нові вимоги до особистості педагога, його професійних якостей, змінюють його роль в освітньому процесі. Електронні медіа завдяки своїм специфічним характеристикам в певному обсязі можуть моделювати діяльність вчителя, проте повністю замінити його, віддавши йому лише роль спостерігача-консультанта, вони навряд чи зможуть.

Проте на думку А.В. Федорова, Т.А. Шуміліної, педагог не може і не повинен ігнорувати вплив інформаційних і комунікаційних засобів на освітній процес: потреба в гармонізації, коригування, численних інформаційних потоків, спрямованих на сучасних школярів, наявність освітнього потенціалу медіа та необхідності його використання в педагогічних цілях [2].

А.В. Осін вважає, що вчитель сьогодні повинен вміти не просто грамотно використовувати наявні медіапродукту навчального призначення, залучати до своєї роботи ті чи інші інформаційні ресурси, але і самостійно розробляти власні навчальні продукти, ефективно застосовувати електронні медіа як на етапі підготовки до занять, так і безпосередньо в процесі викладання, а також з метою підвищення власної кваліфікації. Гнучкість педагога, його заангажованість, творча активність у використанні медіа є одним з визначальних умов успішного використання сучасних інформаційних і комунікаційних засобів в рамках навчально-виховного процесу [1].

Нові медіа привели до створення нових форм управління знаннями й організації знання. Звичайні форми передачі навчальної інформації все частіше критикуються: декларативне знання більше не затребуване; навчання, як процесу, потрібно сприяти, створювати для нього сприятливі умови. Традиційні заняття базуються на освоєнні структурованого змісту, що вчителі передають учням. Навчання в інформаційному суспільстві вимагає більшої активності самих учнів, які освоюють техніки, прийоми, методи самонавчання. У оновлюється процесі навчання необхідні зміни: відхід від строгих інструкцій веде до такої взаємодії, в центрі якого знаходиться сам учень і його індивідуальні здібності і особливості.

Навчання за новими принципами означає: самостійність, кооперацію (співробітництво), інтерактивність (взаємодія), креативність (творчість). Сприяти новому навчання можна за допомогою: введення нових форм навчання, створення нової ролі викладача, активного включення нових технічних засобів у навчальний процес, забезпечення вільного доступу до медіа-ресурсів. Реалізація такої зміни парадигми багато в чому залежить від готовності та ініціативи викладачів працювати з різними медіа-пристроями.

1.         Осин, А.В. Мультимедиа в образовании: контекст информатизации / А.В.Осин. - М.: Агентство «Издательский сервис», 2004. - 320 с.

2.         Федоров, А.В. Медиаобразование будущих педагогов / А.В.Федоров. - Таганрог: Изд-во Кучма, 2005. - 314 c.

3.         Федоров, А.В. Медиаобразование, медиаграмотность, медиакритика и медиакультура / А.В.Федоров.// Высшее образование в России. - 2005. - №6. - С.134-139.

                _________________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

Цензура как травма будущего: безопасность государства  VS безопасность личности?

Голоднікова Юлія Олександрівна, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського

 Если согласиться с высказыванием, что будущее всегда присутствует рядом с нами, только оно неравномерно распределено, то становится очевидным то, что каждый наш шаг – это возможность выбора здорового или больного будущего. Социальные институты, формирующие будущие поколения – это школа и вуз. Здесь возможно моделирование нашего завтра и поэтапное освобождение от патологий развития общества. Здесь начинается диалог о добре и зле, здесь мы учимся высказывать свое мнение и делать выводы из уроков. 

Украина, стремящаяся в Европу, испытывает активное влияние информационных систем более сильных и устойчивых, нежели ее собственное информационное поле. И потому сегодня недостаточно дискуссий о защите общественной морали от «опасного» влияния массмедиа, эффектах глобализации, информационных травмах и информационных войнах. Обычные граждане теряют ощущение реальности, остро ощущают свою беззащитность и тревожатся из-за возможных угроз небезопасности своей семьи.

Актуальность данного исследования обусловлена потребностью в осмыслении академической средой новых механизмов саморегуляции общества в условиях кризиса, укреплении влияния профессионального сообщества, ориентированного на проблемы безопасности личности.

В фокусе исследования – изучение, описание и критическое осмысление методологических подходов к практикам распространения медиаграмотности и медиапросвещения.

 «Закон о доступе к публичной информации» и перспектива введения общественного вещания – несомненное достижение Украины, подтверждающее ее стремление двигаться в направлении демократизации общественно-политических отношений. Но последствия принятия Закона о защите общественной морали могут привести к свертыванию демократически-ориентированной информационной системы, к сужению пространства инноваций и условий формирования новых идей и технологий.

А наиболее печальным фактом может стать неготовность граждан участвовать в развитии информационной среды и государственных реформах. То, что сегодня многие люди не готовы к рефлексиям на предмет принятия или отмены изменений в законе  «О защите общественной морали» (№7132), лишает поддержки журналистов, юристов, медиаэкспертов, активистов общественных организаций, усматривающих в данном шаге правительства угрозу для будущего граждан.

Чем же обусловлена эта пассивность обычных людей? Рамкой негативной идентичности: социальные страхи формируют типы реакций и формы общественного поведения, характерные для советского прошлого. Не изжитая травма «советскости», желание человека защититься от информационного смыслового разнообразия, уменьшить его влияние, приводят к тому, что коллективная или индивидуальная реальность сужаются, остается только необходимое для выживания семьи и частного бизнеса. В этом нам видится угроза консервативной блокировки институциональных изменений в Украине.

Стратегически небезопасно для Украины и то, что рамка негативной идентичности поддерживается владельцами медиахолдингов, влияющими на контент медиапродукции. Количество развлекательных программ на ТВ культивирует идею визуального насилия и «профилактически» (определение Л.Гудкова)  подавляет инициативу граждан, внедряет комплекс «жертвы» и превращает их коллективных  заложников ТВ-экрана. Ведь каждому приходится самостоятельно искать пути для защиты своих близких от информационной агрессии. Люди не осознают того, что  телевизионный экран является открытой дверью для негативного вторжения государства в их личное пространство. Им привычнее думать, что  сериал «Школа» или передачи про «зэков» – это прихоть журналистов, которую невозможно остановить. А потому демонстрируют покорность и политическую пассивность, поскольку основное беспокойство вызывает мысль: как самому защитить свою семью от насилия экрана?

Кто, кроме государственных служб, законов, контролирующих СМИ, комиссий по морали гарантирует личности безопасность?

Украинские вузы пока не готовят специалистов, компетентных в вопросах сохранения безопасности личности при использовании продуктов медиа-рынка. Не разработана также система стандартов, направленных на развитие навыков медиаграмотности в различных средах коммуникации. И долгожданный «Закон о доступе к публичной информации» упирается в парадоксы отсутствия диалога между людьми, чье сознание отягощено бременем социальных страхов, недоверия власти и отсутствия понятий о гратификации.


Перспектива обучения специалистов, компетентных в сфере  информационной защиты, ориентированных на защиту прав личности, просматривается в контексте экономических и политических реформ.

 На обсуждение выносятся следующие положения:

Тезис 1. Какова перспектива создания необходимых условий для становления благоприятной среды развития формальных и неформальных практик развития медиаграмотности?

Тезис 2. В каких формах медиаграмотность может способствовать расширению публичной сферы в Украине?

Тезисы являются фрагментом исследования, проводимого в рамках программы ЕГУ  «Социальные трансформации в Пограничье  (Беларусь, Украина, Молдова)» при финансовой поддержке Корпорации Карнеги и административном содействии Американских Советов ACTR/ACCELS 20011-2012 гг.

 

_______________________________________________________________________

Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі

Гущина Наталія Іванівна, Інститут інноваційних технологій та змісту освіти МОНмолодь спорт

 Дослідження з проблем використання Інтернету дітьми в Україні.В Україні дослідження з проблем використання Інтернету дітьми в Україні розпочалися лише з 2009 року завдяки діяльності членів Коаліції за безпеку дітей в Інтернеті. Коаліція створена у 2008 році з ініціативи компанії «Майкрософот Україна».

Дослідження проводилося Інститутом соціології НАН України за підтримки компанії «Київстар», яка є членом Коаліції за безпеку дітей в Інтернеті, в період із серпня по вересень 2009 року в 11 містах України та полягало в опитуванні 1200 респондентів (дітей та дорослих) щодо якісного та кількісного використання дітьми Інтернет-ресурсів. Отримані показники насторожують: переважна більшість вчителів, дітей і їхніх батьків не поінформовані про потенційні ризики для дітей в Інтернеті та про те, як їх уникнути.

22% дітей періодично потрапляють на сайти для дорослих. 28% дітей, побачивши в Інтернеті рекламу алкоголю або тютюну, хоч раз спробували їх купити, а 11% — намагалися купити наркотики.

Понад 28% опитаних дітей готові переслати через Інтернет свої фотографії незнайомцям. 17% без коливань погоджуються повідомити інформацію про себе та свою родину: місце проживання, професію, графік роботи батьків. Для чого незнайомим людям може знадобитися така інформація, діти, як правило, не замислюються.Близько 14% опитаних час від часу відправляють платні SMS за бонуси в он-лайн-іграх,  і лише дехто з них звертає увагу на вартість такої опції.

При цьому 87% батьків вважають, що саме вони повинні навчати дітей правилам безпечного користування  Інтернетом. Проте лише у 18% випадків дорослі перевіряють, які сайти відвідувала дитина.

За результатами Всеукраїнського широкомасштабного дослідження «Рівень обізнаності українців щодо питань безпеки дітей в Інтернеті», проведеного у 2011 році кафедрою превентивної роботи та соціальної політики ЮНЕСКО у рамках програми Майкрософт «Партнерство в навчанні» з 96 % дітей – користувачів Інтернету віком від 10 до 17 років 51 % не знає про небезпеки в мережі.

Думку про те, що навчати дітей безпеці в Інтернеті повинні вчителі, розділяють 95 % батьків.

Цікавими виявилися результати дослідження щодо готовності вчителів до такої роботи.

Серед вчителів рівень користування Інтернетом вищий, ніж серед батьків – 83 %. Про свої знання з приводу небезпек у мережі заявили 85 % вчителів і

27 % дійсно з ними знайомі. При цьому 68 % вважають, що тема безпеки у мережі  більше рекламується виробниками антивірусного програмного забезпечення, ніж реально існує.

Як один із методів підвищення рівня безпеки у мережі 93 % опитаних вчителів пропонують обмежити перебування дітей онлайн, при цьому 55,5 % зразу ж вказують на те, що це буде не результативно.

96 % вчителів погоджуються, що дітей треба вчити основам безпеки у мережі. Але при цьому тільки 13 % з них впевнені, що цим повинна займатися школа, і 56 % - делегують цей обов’язок батькам. 78 % думають, що бесіди з дітьми у школі на тему безпеки в Інтернеті будуть дуже корисними. Але 65 % впевнені у тому, що проводити їх повинні спеціалісти, а не вчителі даної школи (як варіант, вчителі, запрошені з іншої школи).

Отже, вищезазначені дослідження в Україні  свідчать про те, що:

-     діти і підлітки добре обізнані з сучасною технікою і технологіями та активно користуються Інтернетом, проте мають недостатній рівень поінформованості на тему ІКТ-безпеки; 

-     більшість дорослих (батьків, вчителів, ІТ-фахівців) вважають, що дітей треба вчити основам безпеки у мережі;

-           більшість вчителів та батьків не достатньо поінформовані на тему ІКТ-безпеки;

-           рівень залученості батьків та вчителів у процес виховання культури безпечного користування Інтернетом серед дітей є недостатнім, а питання, хто ж має навчати дітей ІКТ-безпеці – батьки, вчителі чи уряд – не визначено.

Превентивна робота, спрямована на виховання культури та безпечної поведінки користувача Інтернету. Актуальність проблеми безпеки дітей та молоді в Інтернеті не викликає жодного сумніву. Ми провели аналіз профілактичних програм, що передбачають формування навичок безпечної поведінки у мережі, і дійшли  висновку, що на сьогодні реально дієвою профілактичною програмою  є програма «Онляндія – безпека дітей в Інтернеті».

Програма «Онляндія – безпека дітей в Інтернеті» ініційована Коаліцією за безпеку дітей в Інтернеті, що заснована компанією «Майкрософт Україна» у 2008 році в рамках програми «Партнерство у навчанні». Програма «Онляндія – безпека дітей в Інтернеті» включає цілий ряд заходів, спрямованих на навчання дітей, вчителів та батьків правилам безпечного користування Інтернетом.

Захист дітей та молоді від негативних інформаційних впливів – один із напрямів української державної політики в галузі освіти. Змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному й інтелектуальному розвитку або   морально-психологічному стану дітей та молоді. Питанню захисту молодого покоління від негативних інформаційних впливів приділяється значна увага.

Згідно з чинним законодавством України,  виробництво, поширення, використання матеріалів із зображенням сексуального насилля над дітьми тавтягнення неповнолітніх до виготовлення порнографії карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

Нормативно-правові документи, прийняті в галузі освіти, відповідають статті 6 «Освіта дітей» Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуальних домагань та пункту 62 Пояснювальної записки до неї в частині отримання дітьми дошкільного та шкільного віку відповідної інформації із зазначених питань.

Вивчення теми безпечної роботи в Інтернеті здійснюється відповідно до чинних програм зі  шкільних курсів «Інформатика» та «Основи здоров’я», а саме:

-  навчальної програми з інформатики для 9-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Академічний рівень (авт.: Завадський І.О., Потапова Ж.В., Дорошенко Ю.О.);

-   навчальної програми з інформатики для 9-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту  (авт.: Завадський І.О., Потапова Ж.В., Дорошенко Ю.О.)

-  навчальної програми з інформатики для вечірньої середньої загальноосвітньої школи (авт.: Литвинова С.Г., Проценко Т.Г.)

-  навчальної програми з курсу «Основи здоров’я» для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів (авт. Бойченко Т.Є., Заплатинський              В. М., Дивак В.В.).

Вивчення питань прав та свобод дітей з отримання інформації та захисту від негативних інформаційних впливів передбачено навчальними програмами з курсів «Правознавство» (10-12 кл.) та «Людина і світ» (12 кл.).

Навчальною програмою шкільного курсу «Основи здоров’я» для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів передбачено вивчення питань безпечної поведінки дитини в соціальному середовищі з 1 класу(авт. Бойченко Т.Є., Заплатинський В. М., Дивак В.В.).

Міністерство освіти  і науки, молоді та спорту проводить інформаційно-просвітницьку роботу з питань безпечної роботи в Інтернеті, співпрацює із державними, бізнесовими структурами, неурядовими організаціями. Наведемо лише декілька прикладів такої співпраці.

Компанія «Майкрософт Україна» виступила з ініціативою щодо створення «Коаліції за безпеку дітей в Інтернеті», яку підтримало міністерство (лист ІІТЗО МОН України від 28.04.09 № 1.4/18-1431). Адміністративно підтримується також розроблена компанією програма «Онляндія – безпечна веб-країна». У загальноосвітніх навчальних закладах започатковано вивчення базового курсу для вчителів і батьків «Курс цифрових технологій», ініціатором впровадження якої також виступила компанія «Майкрософт Україна».

        З 15 жовтня по 15 лютого 2010 року завдяки підтримці компанії МТС у школах України були проведені Уроки мобільної грамотності для 60 000 школярів-старшокласників. Вчителі та учні отримали посібники, що допоможуть грамотно  і безпечно використовувати Інтернет та мобільний зв’язок для навчання та дозвілля.

Завдяки підтримці компанії ІнтелтаТОВ «Майкрософт Україна»  у 2009 році у загальноосвітніх навчальних закладах розпочалася реалізація науково-педагогічного проекту                «1 учень - 1 комп’ютер» (наказ МОН України від
2 лютого 2009 року № 54  «Про проведення  дослідно-експериментальної роботи з теми: «Науково-методичні основи використання ІКТ у навчально-виховному процесі в середовищі «1 учень – 1 комп’ютер» на базі шкільних нетбуків». У рамках цього проекту розроблено підготовчий курс для дітей 1 класу, в який включено вивчення правил безпечного користування Інтернетом.

 _________________________________________________________________________________

 Етика відповідальності як складова медіакультури

Іванов Сергій Аркадійович, Запорізький інститут післядипломної педагогічної освіти

 Зрозуміло, що концепт «медіакультура» сьогодні стає однієї з найголовніших складових структури семантичного поля концепту «культура». Концепт «культура» є надзвичайно складним лексіко-семантичним утворенням, Варто відмітити, що впритул до XVII століття поняття культури в європейському філософському дискурсі практично не існувало. Людина не вважала себе  такою, що стоїть над природою, інтенція творчого подолання обмежувальної необхідності природних законів  ще не сформувалася. Думка про світ, навічно даний Богом в певних межах, вважалась  непорушною. Ідея спіітворчості з Богом виникла лише  в епоху Відродження. Перші спроби осмислити і лексично зафіксувати цей термін виявилися нерозвинутими, культура розумілася як певна соціально-відкриту діяльність, спрямовану на формування і перетворення людини.

До речі, у дискурсі педагогіки термін «культура» використовувався Яном Асмусом Коменським у сенсі виховання душі дитини. Великий педагог, ототожнюючи поняття «гуманність» і «культурність», підкреслював думку щодо необхідності вдосконалення людини, формуючи власне  уявлення про цілі виховання.  

Суттєві зміни і інтерпретації феномену культури відбулися в Новий Час, вік раціоналізму, коли людський Розум був оголошений рушійною силою, яка незаперечно приведе до досягнення повного добробуту людини і всього людства. В умовах панування технократичного мислення європейська філософія впродовж всього ХІХ століття не приділяла уваги осмисленню духовній складовій  культури. Однак вже на початку ХХ століття  виявилася  необхідність дослідження етичного змісту європейської культури. Значний вклад у філософське  розуміння культури зробив А. Швейцар, який дав визначення культури як «сукупності прогресу людини і людства  во всіх областях і напрямах, за умовою, що цей прогрес слугує духовному вдосконаленню індивіда…» [1]. Думка А. Швейцара пронизана ідеєю гуманізму, який філософі розглядав як глибинне ядро  культури людства, котре є інваріантним у кожну історичну епоху, і більше того, виступає в якості основного критерію прогресу всіх народів. 

Спроби подолати спадщину раціоналізму, призвели до невиправданої прогнозами людського благоденства, гостро поставили проблему виявлення рушійної сили культури. Аж до 90-х років ХХ століття домінуючим був інформаційно-технологічний підхід, суть якого полягає в твердженні, що інформація і комунікаційні технології є основною рушійною силою людського прогресу. Проте глобальна криза технократичної цивілізації стала причиною домінування альтернативного культурологічного підходу, в рамках якого стверджується, що саме культура є першопричиною розвитку суспільства і всіх його систем.

Відштовхуючись від цього положення, слід зазначити, що воління до життя має супроводжуватися високим ступенем відповідальності перед Богом, Природою і суспільством за відтворення людини і людського. що в постіндустріальному світі схильне колосальним ризикам, пов'язаним з наслідками науково-технічними революціями. Однак навіть фрагментарний екскурс в еволюцію уявлень про сутність феномену культури свідчить про те, що принцип відповідальності не входив до кола філософського аналізу етичних проблем. Ймовірно, першим, хто усвідомив постановку задачі розробки нової етики в аспекті повинності відповідальності, був Г. Йонас, який дав розгорнуту відповідь на питання: чому категорія «відповідальності» не стояла раніше в центрі етичних теорій [2]. Філософ аргументує свою гіпотезу твердженням, що відповідальність є функцією від знання і сили, які раніше були настільки обмежені, що «... майбутнє слід було надавати головним чином долі і незмінності природного порядку». Очевидне сталість послідовних фаз в природі і в житті людей, що здається непорушність його природного статусу, відсутність динаміки змін, зокрема, у сфері технічних пристосувань були тим базисом. на якому виникнення етичних проблем виявлялося лише в сфері близькодії міжособистісних відносин, облік можливого майбутнього не брався до уваги. Г. Йонас пише: «Віддалені наслідки ставилися за рахунок випадковості, долі або провидіння». Катастрофи XX століття наочно і вельми переконливо показали, що політика держави без моменту відповідальності може привести і неодноразово призводила до глобальних катаклізмів. Стало цілком очевидним, що ефективне рішення проблем майбутнього або хоча б підтримання існуючого рівня життя людської спільноти неможливе без виховання в людині почуття відповідальності за можливі наслідки його вчинків. Найкращою ілюстрацією впливу безвідповідального вчинку на майбутнє є так званий «ефект метелика», яскраво описаний у фантастичному оповіданні Рея Бредбері «І грянув грім».

Колишні етичні концепції не були здатні вирішити проблеми, пов'язані з стрімким розвитком техніки і технологій, оскільки вони втратили своє значення у зв'язку з глобальними процесами, що розвиваються в суспільстві, і швидким темпом зміни виробництва, переорієнтацією його на масове споживання. Відповідальність у попередніх етиках базувалася на ідеї стабільного світу і раціонального досвіду, де було достатньо здорового глузду, доброї волі, щоб перевести цю волю в дію. Невблаганний входження в епоху формування інформаційного суспільства, суспільства знання супроводжується колосальним зростанням глобальних загальнолюдських ризиків. Цей феномен породжує необхідність як ніколи раніше піднімати такі ж глобальні питання про формування культури відповідальності, що має стати нагальним завданням всієї системи освіти.

 1.        Швейцер А. Культура и этика. –Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1973. – 344 с.

2.        Йонас Г. Принцип ответственности. Опыт этики для технологической цивилизации. – М.: Айрис-Пресс, 2004. ­–480 с.

 _________________________________________________________________________________

 Психологічний огляд віртуальних спільнот

Ільіна Юнона Миколаївна, Інститут психології імені  Г.С. Костюка  НАПН України

 З 2008 року ми працюємо над науково-дослідницьким проектом “Психологія життєвої успішності”, метою якого є розробка науково-обгрунтованої ментальної моделі виборів, що призводить до життєвого успіху, або неуспіху з урахуванням гендерних, вікових, культурних, философо-релігійних та інших аспектів, та визначення психологічних координат особистісної успішності. На даний момент проведено збір даних (віртуальні опитування та паперові анкетування, загальна кількість: російськомовні респонденти – більше 35 000 респондентів, з числа яких, за принципом страт вибрано 1000 анкет для психологічного аналізу, та англомовні респонденти – більше 2750, з числа яких також вибрано 1000 анкет, за тим же принципом). Наразі ми обробляємо дані.

Перевірка робочих гіпотез теорії життєвої успішності і неуспіху проводилась у двох експериментальних програмах: річній програмі “Психологія життєвої успішності”, де проводилась експериментальна апробація розробленої програми розвитку психологічних компетенцій успішності, 16 учасників (2010-2011 роки). Друга група  апробації програми впливу на життєву успішність реалізується у віртуальному середовищі - ДИСТАНЦІЙНИЙ КУРС РОЗВИТКУ "УСПІХ" (ДКР “Успех”) - 179 учасників (2011-2012 роки).  Доступ до курсу http://moodle.dlc-success.org/ . З метою перевірки результативності програми впливу та готовності до зміни неуспішних життєвих стратегій проводиться аналіз причин успішних і неуспішних виборів на вибірках "Норма", "Соціальний успіх", "Психічні розлади", "Ув'язнені".

Розпочато дослідження вибірки "Ув'язнені" з Пенітенціарною Службою України.

Для інформаційної  підтримки та мотиваційного середовища для спільноти ми створили віртуальні групи: основну відкриту http://www.facebook.com/groups/181953808508038/, дві закриті групи проектів “Живий формат” та “Дистанційний формат”, та психологічну підтримку-блог http://pocherk10.livejournal.com/

Загалом в групі 290 человек, ключове ядро групи: самостворена динамічна активна спільнота, складає 77 осіб, чи близько 27%. З них 35% – чоловіки, жінок 65%. В закритих групах розподіл активності за гендерною ознакою – такий же.

Ми проаналізували інтелектуальні прояви учасників спільнот:

·            Децентрація (40%) проти концентрації (60%), що вище, ніж у реальному спілкуванні (20% до 80%);

Рефлексія власної поведінки ( 20%) проти невідрефлексованої поведінки, також виявлений цікавий феномен – небажання виходити в рефлексивну позицію. Звідси – конфлікт настановлень (належність до різних спільнот, з різними цілями та завданнями);

Виявлено також такі особливості, як зовнішний локус контролю проти внутрішнього. Власні результати життєдіяльності у реальному світі оцінюються  за зовнішним локусом контролю (я не відповідальний за власні результати) у 75% випадків на початку діяльності групи , проти  40% на даний момент. Інакше кажучи, ми спостерігали розвиток у групі відповідальності – за власні рішення, вибори, тобто внутрішнього локусу контролю.

Соціально-психологічні прояви були такими:

Диференціація - бажання виокремитися від схожості на інших, пошук “особистісної фішки” (60%) проти уніфікованості – належність до групи (40%) (діаметрально протилежними є проценти у живому спілкуванні);

Тенденція до угрупувань;

Критична маса активної групи, яка потрібна для зростання групи та активності на її профілі становить для віртуальних спільнот  25% за нашим досвідом, у випадках, коли така група ставала більшою за 45%, виникає потреба у поділі групи на менші. Саме таким чином було виділено дві закриті групи;

·Спільнота також характеризується більш легким пошуком психологічної підтримки, підтримуючих рішень. Також легше, ніж у житті,  знайти підтримку власним думкам, навіть деструктивним та нерезультативним стратегіям. Тому у віртуальних спільнотах потрібно розвивати компетенції критичного, результативного мислення, та виходу у рефлексивну позицію.

Проаналізовано також різницю груповій та інтелектуальній поведінці у закритих та відкритих групах, у реальних та віртуальних курсах.

Ми спробували відрефлексувати дані прояви, та оцінити іх з  допомогою учасників наших спільнот. Негативними вважаємо деструктивні, такі що приводять до депресивного стану, зниження активності, самоповаги та бажання спілкування.  Позитивними – те, що підтримує самооцінку та створює мотиваційний імпульс для розвитку. При цьому дискомфорт не є трігером віднесення до тої чи іншої оціночної категорії.

Отже, психологічні прояви дорослих у віртуальних спільнотах є цікавим феноменом, та потребує подальшого дослідження та аналізу. 

 ________________________________________________________________________________

  Медиаобразование в условиях психосоциальной депривации молодежи

Коритнікова Надія Володимирівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

 Значимость медиаобразования и педагогические преимущества ИКТ подтверждается широким распространением новых медиа, компьютерных информационных технологий и их использованием во всех сферах жизни человека. Со стороны преподавателя применение компьютера позволяет совместить различные технические средства обучения с наглядными пособиями; упорядочить методический материал и эффективно использовать его на занятиях, учитывая индивидуальные особенности студентов. В учебном процессе могут применяться как типовое прикладное программное обеспечение: текстовые редакторы, графические редакторы, системы управления базами данных, так и специальные программы, предназначенные для усовершенствования учебного процесса: мультимедийные обучающие программы, тесты, электронные ведомости, персональные задания. Студенты с помощью новых информационных технологий могут решать многообразные задачи: оперативно получать учебные задания и консультации у преподавателей, иметь доступ к электронным базам информации, использовать в качестве площадки для профессиональных дискуссий и т.д. [1]. Умение работать на компьютере и освоение интернет-технологий, безусловно, будет способствовать социальной и экономической активности студентов. Однако, темпы роста образовательных услуг, востребованность медиаобразования приводит современную молодежь к необходимости соответствовать новым требованиям на рынке труда и регулярно повышать свою профессиональную квалификацию, искать новые способы самореализации.

Из-за больших потоков информации молодому человеку требуется больше времени и сил для поиска, становится сложно ориентироваться в огромной массе найденных материалов, невозможно их полностью переработать, воспринять для дальнейшего анализа и применить в своей практической деятельности. Неструктурированная, повторяющаяся и невостребованная информация обуславливает социальное противоречие между экспоненциальным ростом объемов информации и ограниченными возможностями человека ее воспринимать и обрабатывать, результатом которого становятся информационные перегрузки, технострессы, интернет-зависимость, стремление к эскапизму. Эти и иные отрицательные последствия использования информационных технологий свидетельствуют о распространенности среди молодежи такого явления, как психосоциальная депривация в результате виртуальных взаимодействий. Это понятие можно определить как состояние индивида, при котором чрезмерное использование новых информационных технологий ведет к недостаточному удовлетворению информационно-коммуникативных и других видов потребностей и, как следствие, к деформации или качественным изменениям личностных, социальных, профессиональных, материальных и семейных ценностей. Такого рода депривация проявляется в дискомфорте и деструкции, которые возникают вследствие информационной перегрузки; в межличностном отчуждении, связанном с постоянным общением с компьютером; в деформации личности при интернет-общении; в фобиях человека перед опосредованностью компьютерами жизненно важных социальных функций; в фрустрациях из-за постоянно возрастающего потока информации и т.д.

Таким образом, медиаобразование, или степень грамотности использования глобальной информационной сети и критического отношения к ней, – это новый ресурс, обладание которым дает возможность занять более выгодную позицию в социальной структуре и определяет психологическое состояние человека в условиях активного развития информационного общества. Проблему психосоциальной депривации в результате виртуальных взаимодействиях современной молодежи оставлять без внимания нельзя, т.к. это приведёт к новой форме существования социального неравенства, к деструкции личности нового «цифрового» поколения и определенному регрессу в научной, производственной и социокультурной сферах общества.

1. Корытникова Н.В. Информатизация высшей школы как способ повышения конкурентоспособнос­ти выпускников на рынке труда / Корытникова Н.В. // Вестник Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина : Социологические исследования современного общества: методология, теория, методы. – 2011. – № 941. – С. 260–265.

 _________________________________________________________________________________

 Дети и современные медиа, или как опасного конкурента сделать союзником

Куценко Олена Вільєнівна, Асоціація кіноосвіти і медіапедагогіки України

 Современное общество по праву называют медианасыщенным. Новые средства массовой коммуникации все больше завоевывают подрастающее поколение – интернет, мобильная телефония, компьютерные игры, всевозможные мультимедийные программы, стали неотъемлемым фактором их существования.

Многие врачи, педагоги и родители все чаще говорят о негативном влиянии этих медиа на психологическое, эмоциональное и физическое здоровье школьников и сходятся на мысли, что они в большей степени отвлекает школьников, чем помогают в обучении. Они уверены, что компьютеры и Интернет являются не только прекрасным инструментом обучения и развлечения, но и таят в себе реальную опасность. Предоставляя неограниченные источники различной информации, формируя взгляды и убеждения подрастающего поколения, они стали серьёзными конкурентами для школы.

Основной довод, который они приводят, заключается в том, что ребенок – неподготовленный пользователь. Погружаясь в виртуальный мир всемирной компьютерной сети, он начинает относиться к компьютеру, как к живому  существу, или начинает отождествлять себя с компьютером. У него постепенно стирается грань между живым и неживым, между личностью и компьютером, материальным и духовным, между виртуальной и истинной реальностями. Так рождается «интернет-зависимость».

Исследованию разнообразных направлений и проблем использования компьютерной техники в педагогическом процессе посвящены работы многих ученых: С.Пейперта, Б.Хантера, Е.Машбица, И.Роберт, А.Шапкина, А.Федорова, Д.Жмурова, Н.Марковой, И.Зимней, Л.Ивановой, Л.Найденовой, А.Баришпольца, А.Духанина и др.

Конечно, никто не отрицает, что Интернет, как  составная часть виртуальной реальности, предоставляет совершенно уникальные возможности для виртуального диалога ребенка с наукой и культурой. Но, технократизация мышления, экологический кризис, потеря индивидуальности личности заставляют педагогов задуматься не только о природе виртуальной реальности, но и ее скрытых сущностях.

       Еще одна проблема, тесно связанная с компьютеризацией общества – это компьютерные игры. Они все более привлекают людей. И это неудивительно для «нашего мира» потребительского кредитования, выборов и общественного неравенства. С одной стороны, игры являются основой межгруппового общения, развлечением и формой досуга. С другой, растущая популярность видеоигр – это все более заявляющая о себе проблема бытия человеческой личности: «здесь» или «там»? Уход в виртуальность ныне – это одна из самых сложных проблем человеческого бытия. Понимают это не только взрослые. В дневнике одного молодого игрока была сделана запись: «К черту весь этот социальный шум. Проблема не в играх, а в том, что мы создали общество, в котором уход от реальности есть единственная возможность быть счастливым и получать удовлетворение от жизни» [4].

Сегодня существуют два мнения об агрессии в компьютерных играх и ее воздействии на детей и подростков. Педагоги, родители, психологи разделились на два лагеря – одни считают, что игры вредны, другие видят в них пользу. До сих пор еще нет окончательных доказательств, способствуют ли, так называемые «стрелялки», возникновению агрессивного поведения. Однако подтверждено, что компьютерные игры усиливают  уровень стресса и при этом идет мощный выброс гормона допамина. Ситуация осложняется еще и тем, что сегодня телевизор, видео, компьютерные игры, игровые приставки стали доступны детям уже в начальной школе.

Радикальные сторонники вредности игр утверждают, что «игры заставляют убивать», «виноваты в убийствах», более того, они представляют собой «стимуляторы убийства» (Д. Бака, Д.Томпсон, Д. Гроссман). (А.Сакамото, К. Дилл, К. Матиак, Л. Ловелле, К.Андерсен, И.Бурлаков).

Сабине Грюссер-Синополи из научно-исследовательской лаборатории Берлинской клиники Шарите, занимается в течение многих лет изучением компьютерной зависимости у детей. Она считает, что «зависимыми детей и подростков можно называть тогда, когда они проводят перед экраном 4 – 6 часов ежедневно, не имеют других интересов кроме компьютера, забрасывают учебу и приобретают «синдромы запрета», как, например, бессонница при запрете на компьютерную игру. Компьютер имеет аналогичное наркотикам воздействие – подсел к нему, и забылись боль и депрессия», – поясняет С. Грюссер-Синополи. «Именно online-игры замещают чувства быстро и эффективно – исчезает  фрустрация и ярость, появляется чувство симпатии, дружбы, дети получают бонусы и подарки. В этом и заключается потенциал зависимости». Если ребенок или подросток сидит ежедневно часами перед компьютером, изменяются не только его чувства, восприятие окружающего мира, ощущения времени и пространства, его способности ориентироваться в реальной жизни, изменяется также и его мозг. [1, 50].

Сторонники «пользы игр» полностью отвергают аргументы своих оппонентов. «Нет! – утверждает психоаналитик Микаэль Стора. – Обвинять игры – это искать «козла отпущения» вместо решения серьезных проблем. Игры могут спровоцировать активные действия у неуравновешенных людей, но не в состоянии превратить нормального подростка в убийцу». Представители этого подхода считают, что видеоигры не толкают детей на преступления, а, напротив, помогают выстроить отношения в жизни и учат эффективной командной работе, развивают ловкость, внимание и скорость реакции (Т. Райт, П. Бриденбах), исполняют роль сказок в современном мире (Г.Петрусь). Как показали исследования Шимаи,  дети,  чаще  играющие  в  игры- приставки, более социализированы, чем их неиграющие сверстники[6].

Детский врач из Цюриха Ремо Ларго уверен, что «воспитывать детей сегодня означает давать им такие знания, чтобы они могли найти себя в современном мире. В этом им помогут современные медиа и техника, которые есть часть этого мира». [1, 50]

Действительно, кто из них прав, а кто – нет, сегодня ответить определенно сложно. Мы только начали изучать все эти проблемы современности. И факторы, которые влияют на поведение подростков, подпавших под влияние современных средств массовой коммуникации, могут быть совершенно разнообразные.

Во-первых, неосведомленность родителей, отсутствие интереса с их стороны и нежелание заниматься детьми – подобные явления, конечно же, существовали и прежде, но сегодня они приводят к более драматическим последствиям.

Во-вторых, как ни прискорбно констатировать, но большинство школьных педагогов сами также медиабезграмотны, как и большинство родителей. Они не интересуются тем, что происходит на рынке медиа, не знают и не хотят знать предпочтений детей и подростков в сфере медиапродукции. Как же они могут быть для них авторитетными педагогами и понимать друг друга? А ведь задача педагога быть рядом со своими воспитанниками, но, все же, чуточку впереди.

Следовательно, повышение уровня медиаграмотности,  интернет-грамотности весьма актуально для всех – детей, подростков, родителей, педагогов.

Как справедливо замечает А.В.Федоров, наряду с использованием Интернета как источника материалов для образования, надо помочь учащимся  перейти от роли пассивных потребителей к роли более активных, творческих личностей, умеющих находить, анализировать и передавать информацию с помощью современных технологий [5].

Следовательно, современному человеку, чтобы научиться адекватно воспринимать и критически оценивать различные медиатексты и сопротивляться манипулятивному воздействию медиа, необходима компьютерная грамотность. А новым и перспективным направлением в обучении детей и подростков призваны стать компьютерные программы и сеть Интернет, чтобы педагогически целесообразное руководство процессами познания и становления личности ребенка в виртуальной реальности могло позволить осуществлять действительно творческое, духовно-культурное развитие школьника.

Важным в деятельности школьников в педагогической среде виртуальной реальности является выработка внутренних механизмов противодействия неизбежным отрицательным влияниям средств информационно-коммуникационных технологий. Одним из таких механизмом является создание собственных когнитивных фильтров, критического мышления, позволяющих ориентироваться в современной информационной среде. Критичность мышления, когнитивные фильтры имеют много общего с ценностным сознанием, которое позволяет личности быстро ориентироваться в системе собственных потребностей.  Поэтому критичность  мышления  и медиакультура  как составляющие личности могут быть той жизненной ценностью, которая позволит ей охранить свой духовный мир от деструктивных влияний. [3, 23].

        Учитывая все эти проблемы, многие компьютерные компании разрабатывают совместно с психологами и педагогами специальные обучающие компьютерные программы, познавательные и развивающие  компьютерные игры.

       Для того, чтобы  получить наибольшую отдачу от работы в Сети педагогам рекомендуют следующее:

-           будьте компетентны в работе с компьютером, осваивайте новые технологии;

-           активно обсуждайте с учащимися правила пользования компьютера;

-           поощряйте учащихся использовать Интернет, но только как один из источников информации. Обеспечивайте  дополнительные источники информации: энциклопедии, журналы, документальные фильмы и книги;

-           поощряйте учащихся задумываться о том, что они читают;

-           компьютер изобилует разнообразной информацией. Освещайте правила безопасности. Поднимайте вопросы, затрагивающие противозаконное и оскорбительное содержание.

А для учащихся в каждом классе они рекомендуют вывесить следующие правила по грамотному и безопасному использованию гиперпространства. Достаточно полезными, на наш взгляд, являются советы представленные  в программе по обучению медиаграмотности «TV and Me». Приведём некоторые рекомендации для учащихся во время их пребывания в Сети:

-           не разглашайте личную информацию о себе, находясь в «чатах»;

-           избегайте открывать приложения к письмам или файлы от незнакомых людей, больше общайтесь с друзьями;

-           чаще задавайте себе вопрос «Безопасно ли это для меня?», ваша интуиция вас не подведёт;

-           если вы удивлены полученному сообщению или смущены общением с кем-то в Сети – посоветуйтесь с теми,  кому  доверяете;

-           используйте фильтр информации, чтобы получить доступ к интересной, но всегда надёжной информации. Проверьте несколько источников и сравните их. [7].

1.     Gatterburg Angela. «Aliens im Kinderzimmer»//Der Spiegel. 2007, 20. S.42- 54

2.     Кадубец Т.П. Педагогические условия формирования личности школьника в виртуальной реальности. – Медиаобразование № 3, 2008. –  с.23-30

3. Куштина А. Проблема Heroinware//Компьютерра № 152 (10) от 31 марта 2003 г.

4.    Фёдоров А.В., Новикова А.В. Медиаобразование в США  и Канаде//США и  Канада: Экономика, политика, культура. 2004. № 9. С.96-104.

5.  Шапкин  А.  Компьютерные  игры:  новая  область  психологических   исследований// Психологический журнал, №1, 1991.

6.     Интернет-ресурс: www.greenmama.ru/nid/140391.

 ________________________________________________________________________________

 

Педагогічні можливості і ризики віртуальної реальності у розвитку особистості

Лещенко Марія Петрівна, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України


У сучасному інформаційному суспільстві нового звучання набули поняття дійсність і уявність, буття і свідомість, природне і штучне, реальне і фантастичне, що пов’язано з поглибленням наукових уявлень про світ як множину реальностей, які частково перетинаються і взаємодіють між собою.

Значний вплив на розширення сучасної картини світу поряд з інформаційно-комп’ютерними технологіями здійснили різноманітні види мистецтв (кубізм, експресіонізм, сюрреалізм – в образотворчому мистецтві), література (стиль фентезі з детальними описами «альтернативних» світів, населених людьми і фантастичними істотами: ельфи, гноми та ін.), кіномистецтво (у т.ч. й анімаційне), телебачення.

Сучасна людина отримала можливість за допомогою ІКТ задовольняти найважливішу потребу людського Духа, пов’язану з проривом за межі реального, у світ інший, віртуальний. Тікаючи від нудьги повсякденності, людина занурюється у віртуальну реальність телеекрана, монітора комп’ютера, мобільного телефону, плеєра, забуває про реальні проблеми.

Поняття «віртуальний» – латинського походження «virtualis», і означає можливий. Простір віртуальних реальностей багатовимірний. Для його характеристики використано запропоновану російськими філософами В. Бичковим і Н. Маньковською класифікацію, в основу якої покладено характеристики джерела творення віртуальності [1]. Виділимо п’ять основних видів реальності: природна віртуальність, мистецька віртуальна реальність, паравіртуальна реальність, протовіртуальна реальність, інтегрована віртуальна реальність.

Розглянемо детальніше та охарактеризуємо протовіртуальну реальність до якої належать всі форми і елементи віртуальності, що виникають або свідомо створюються при застосуванні сучасної комп’ютерної техніки [1, с. 53]. У протовіртуальній реальності можна виділити такі три сфери: а) включення елементів віртуальної реальності до найбільш відповідних їй видів мистецтв (комп’ютерні спецефекти в кіно, відео-інсталяції); б) створення на основі елементів віртуальної реальності артефактів масової культури і прикладної продукції (комп’ютерні ігри, відео-комп’ютерні атракціони, лазерно-електронні шоу, комп’ютерні тренажери та ін.); в) виникнення арт-практик всередині сітки, що транслюють і адаптують до роботи Інтернету традиційні арт-практики (сіткова література, віртуальні виставки, музеї, подорожі та ін.), і поява принципово нових сіткових арт-проектів (сітковий арт, транс-музика, комп’ютерні об’єкти й інсталяції, сітковий енвайронмент і т.п.), які розраховані на аудіовізуальне сприймання без сенсорного підключення реципієнта до сітки.

Охарактеризуємо докладніше сфери протовіртуальної реальності.

Квінтесенцією протовіртуальної реальності є кінематографічні спецефекти, створені за допомогою комп’ютера. У ХХІ ст. комп’ютерні технології стали одним із традиційних елементів кіновиробництва, а створені на їх основі візуальні спецефекти – ознаки сучасної кіномови. З 1982 р., часу появи першого фільму із застосуванням комп’ютерних спецефектів (трилер «Трон» про пригоди героя в надрах гігантського комп’ютера), комп’ютерна графіка, цифрове відео, багатоканальні звукові технології пройшли довгий шлях розвитку: з’явився віртуальний монтаж, комп’ютерні спецефекти морфінга, компоузінга, плаваючого розкадрування та ін. [1, с. 54]. Компоузінг, заміняє комбіновані зйомки, створює ілюзію неперервності просторових переходів: «заморожує» рух, перетворює двомірний об’єкт у трьохмірний, показує в кадрі сліди від попереднього кадру, створює й анімує та ін. Відбувається моделювання історичних місць минулого, створюються комп’ютерні природні катаклізми, атмосферні явища і т.п.

Комп’ютерні явища сприяють створенню амбівалентної мультиреальності, населеної віртуальними персонажами (кіборгами, біороботами, зомбі і т.п.). У «Парку Юрського періода» С. Спілберга віртуальні персонажі, наче зняті з натури, діють самостійно й активно взаємодіють з живими акторами. У цьому фільмі вперше з’явилися комп’ютерні двійники персонажів: людей і динозаврів.

В кіно усе частіше починають діяти віртуальні актори, створені шляхом сканування образів живих акторів, комп’ютерною анімацією тощо. У трилері «Фінальна фантазія. Духи всередині нас» всі персонажі комп’ютерні, але їх неможливо відрізнити від живих людей. Можливість комп’ютерного ремейка кінозірок минулого, омолодження акторів або створення фантомних персонажів, що не мають прототипів, яка дозволяє обійтися без живих акторів, радикально змінює не тільки процес кіновиробництва, але й суттєвим чином впливає на творчість режисера. Найбільшого ефекту в створенні протовіртуальної реальності вдалося досягнути в ігровому сегменті масової культури та в програмованому навчанні на тренажерних пристроях.

В інформаційному суспільстві виникла нова індустрія інтерактивного дозвілля, яке експлуатує форми протовіртуальної реальності через впровадження принципу зворотного зв’язку та ефекту присутності. До неї належать різноманітні комп’ютерні ігри, відео-комп’ютерні атракціони і шоу, віртуальні ярмарки, телешопінги і т.п. У деяких сучасних комп’ютерно-сіткових іграх досягається відносно повний ефект віртуальної реальності без всякої додаткової сенсорики (тільки аудіо-візуальний і моторний рівні). Гравці, які мають своїх віртуальних гравців усередині гри і достатньо вміло маніпулюють ними, часто повністю вживаються в атмосферу гри, днями не відходять від комп’ютера. Для певної частини молоді сучасні сіткові ігри, в яких одночасно беруть участь гравці з різних країн, стають більш важливим середовищем проживання, ніж саме життя. Вони відчувають себе повноцінними і самореалізованими саме в ігровій реальності, тікають до неї від повсякденності, що часто породжує нервові зриви, психічні розлади та інші захворювання. В багатьох високорозвинутих країнах проблема втечі молоді від реальності в ігровий комп’ютерний світ розглядається на державному рівні як загрозливий для розвитку суспільства фактор. Проте індустрія комп’ютерних ігор приносить величезні прибутки, а тому стрімко, а часом і безконтрольно розвивається.

У одній із сфер протовіртуальної реальності особистість має справу власне з Інтернетом як своєрідним посередником в багато аспектних контактах з віртуальними об’єктами. Водночас повного занурення в сітьовий простір не виникає, бо спостерігається суттєва відстань між реципієнтом і тим, що відбувається на екрані монітора. Тут особливого значення набуває механізм інтерактивного контакту з об’єктом, що сприймається, феномен інтерактивності. Під інтерактивністю розуміють спосіб взаємодії реципієнта з віртуальною реальністю в режимі реального часу її становлення і сприймання. Інтерактивність дозволяє сумістити традиційно сформований у психіці суб’єкта художній образ з більш-менш активним впливом на нього, що трансформує і коректує його. Серед сіткових артпрактик, що пристосовують до інтернету традиційні види мистецтва особливого значення набуває гіперлітература (гіпертекст). Заданий автором віртуальний гіпертекст може бути прочитаний лише з допомогою комп’ютера, завдяки інтерактивності читача, який вибирає шляхи розвитку сюжета, «впускає» в нього нові епізоди, персонажів і т.д. Сітковий проект роману американського письменника М. Джойса містить 539 умовних сторінок і 951 «поєднання» [1, с. 57]. Щоб реалізувати поєднання потрібно активізувати одне з виділених слів на екрані. Тоді текст розривається, включаючи сцену пов’язану з активованим словом.

Електронна складова вітчизняного книжкового ринку є незначною, а поява віртуальної медіалітератури свідчить про інтенсифікацію пошуків у цій сфері, зокрема, виокремлюються тенденції візуалізації усного мовлення. Інтернет виконує також функції самовидавця, архіву і бібліотеки. Постійно розширюється практика створення сітьових музейно-виставкових просторів, віртуальних консерваторій і театрів, сіткових подорожей, що створює доступність реципієнта до сприймання артпроектів, розміщених у будь-якій частині земної кулі.

Саме віртуальна реальність стає предметом наукових досліджень філософів, культурологів, соціологів, психологів, педагогів, медиків, математиків-програмістів, мистецтвознавців та інших. Головна проблема, що потребує нагального розв’язання, полягає у встановленні можливостей людської психіки щодо її функціонування в практично безмежній квазіреальності електронного віртуального світу. Такі можливості далеко не безмежні і небезпечні для людини, зокрема, для збереження нею своєї особистості, своєї автентичності. Актуальним завданням сучасної педагогічної теорії й практики є виховання у свідомості людини переконання, що  віртуальна реальність має слугувати її потребам, сприяючи її розвитку і самовдосконаленню. В противному разі існує гостра небезпека потрапити в рабську залежність від віртуального простору, яка виникає на ґрунті відсутності здатності змінити власне життя.

1.      Бычков В. Виртуальная реальность в пространстве эстетического опыта / Бычков В., Маньковская Н. // Вопросы философии. – 2006. – № 11. – С. 47-59.

2.      Василенко И. Человек в информационном обществе / Василенко И. // Наш современник. – 2004. – № 5. – С. 201-209.

3.      Лещенко М. Щастя дитини: до проблеми педагогічної майстерності / Лещенко М. – К.: АСМІ, 2003. – 304 с.

 _________________________________________________________________________________

 

Темпоральні виміри інтернет-реальності

Мироненко Анна Валентинівна, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

 Аналіз представлення проблеми віртуальної реальності в психологічній літературі дає змогу визначити її як таку, що має свою просторово-часову специфіку. Відповідно до цього правомірно припустити формування унікального хронотопу віртуальності, який має свої закони існування. Згідно із М. О. Носовим, однією з властивостей віртуальної реальності є її актуальність та автономність, тобто віртуальність існує тільки «тут і зараз». Ця властивість найбільшою мірою обумовлює просторово-часові характеристики інтернет-реальності. Насамперед йдеться про розмивання просторових меж і такі особливості віртуального часу, як:

§            пластичність;

§            колажність, мозаїчність, недиференційованість;

§            конденсованість, миттєвість, стиснення

§             "позачасовий час" (згідно із М. Кастельсом);

§            розтягнення, подовження.

Інтернет-технології створюють унікальний темпоральний простір, специфічність характеристик якого ймовірно визначає особливості часових уявлень мешканців цієї нової соціальної реальності. Узагальнюючи напрацювання попередників у цій галузі, можна припустити, що в умовах впливу новітніх інформаційно-комунікаційних технологій відбувається двоякісна модифікація (перетворення) суб’єктивного часу сучасної людини: одночасна його акселерація (прискорення) та інфантилізація (розтягування).

Згідно із результатами досліджень  Б. Й. Цуканова, кожен з нас має власну одиницю часу, яка визначає швидкість нашого внутрішнього годинника. Виходячи з цього, услід за Дж. Сулером ми припускаємо, що у кіберкористувачів може формуватися індивідуальна «онлайнова» одиниця часу.

       Інформаційно-комунікаційні технології зумовлюють більш поверхове сприймання світу, формування відчуття „миттєвості” буття. Просторово-часова невизначенність може проявлятися порушенням зв’язності, узгодженості часових модусів (минулого, теперішнього і майбутнього), невизначеністю та вкороченням часової перспективи, нерозвиненим практичним ставленням до часу, невмінням ефективно його використовувати.

Такі модифікації субєктивного часу потенційно містять у собі істотні ризики для розвитку особистості, зокрема можна прогнозувати:

§            розмивання та притуплення психологічного відчуття реальності, відчуження від реальності та віртуалізацію свідомості;

§  неспроможність особистості адекватно і раціонально моделювати своє майбутнє, нереалістичність її планів, занадто високі домагання і надмірну безкомпромісність у виборі життєвих цілей.

   
_________________________________________________________________________

 

Характерні властивості психологічного впливу навчання через мережу Інтернет

Назар Максим Миколайович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

 З кожним днем електронна мережа Інтернет стає все більш важливим фактором психологічного впливу на діяльність багатьох мільйонів людей по всьому світу. Використання сучасних інформаційних і мультимедійних технологій, перш за все інфокомунікативних потенціалів мережі Інтернет, з можливостями швидко, легко і економічно відправляти та одержувати величезні масиви різних даних, відкриває нові та практично безмежні горизонти в області навчання та освіти. Сьогодні вже немає ніякого сумніву в тому, що XXI-е століття є століттям інформації та наукових знань. Це ставить перед системою освіти принципово нову глобальну проблему: проблему підготовки мільйонів людей до життя і діяльності в абсолютно нових умовах інформаційного суспільства, в якому домінуючу роль відіграє мережа Інтернет. Враховуючи те, що існують актуальні потреби та виклики у модернізації сучасної освіти в Україні, її комп’ютеризації, використанні електронних мереж тощо для професіоналізації та всебічного розвитку особистості, відповідна проблема набуває в нашій країні особливого значення.

Дослідження відповідної наукової проблеми дає можливість, по-перше, ґрунтовніше і повніше розробити поняття навчання через мережу Інтернет, по-друге – теоретично дослідити психологічну специфіку навчальних і освітніх можливостей мережі Інтернет, по-третє – глибше розкрити поняття психологічного впливу навчання через мережу Інтернет на її користувачів.

Практичне значення дослідження полягає у розкритті науково обґрунтованих можливостей використання навчання через мережу Інтернет та характерних психологічних властивостей впливу цього навчання на користувачів мережі Інтернет для реалізації певних практичних психолого-педагогічних цілей, зокрема для підвищення ефективності, гнучкості та психологічної безпеки відповідного навчання.

В результаті теоретичного аналізу проблеми зроблено висновок про те, що навчання через мережу Інтернет – це процес передачі та засвоєння знань, умінь, навичок діяльності, що здійснюється з допомогою можливостей мережі Інтернет.

Ідентифіковані труднощі у використанні навчання через мережу Інтернет, до яких відносяться: 1) наявність психологічних бар’єрів у суб’єктів психолого-педагогічного процесу при роботі з комп’ютером; 2) необхідність засвоєння особливої культури роботи і спілкування у мережі Інтернет; 3) виявлення і врахування особливостей перцептивних процесів при роботі з комп’ютером у людини при проектуванні занять (у літературі описується так званий «ефект пересичення»); 4) прийняття до уваги при організації занять можливі гендерні відмінності при використанні нових інформаційних технологій.

Визначені психолого-педагогічні умови використання мережі Інтернет у навчальних цілях: 1) достатній рівень комп’ютерної письменності викладача і студентів; 2) уміння представити зміст учбового курсу відповідно обраній формі заняття; 3) наявність відповідної матеріально-технічної бази; 4) моделювання освітнього середовища, що адекватно відображає зміст, представленого навчальними ресурсами мережі Інтернет з використанням мультимедійних засобів.

Виявлені характерні властивості психологічного впливу навчання через мережу Інтернет на тих, хто навчається, до яких відносяться наступні: 1) підвищення самостійності процесу засвоєння знань, умінь, навичок, розвиток самостійності мислення; 2) прискорення процесу екстеріорізації задуму, його матеріалізації у вигляді схем, таблиць, діаграм, анімації, відео кліпів тощо; 3) розвиток активної візуалізації, пов’язаної з роботою з двовимірною і особливо тривимірною графікою; 4) прискорення отримання результатів шаблонних перетворень ситуації; 5) розширення можливостей здійснення пошукових дій у всьому величезному інформаційному масиві всесвітньої мережі Інтернет; 6) інтенсифікації можливостей повернутися до проміжних етапів складної діяльності; 7) розвиток можливостей одночасного розгляду відразу декількох варіантів перетворення об’єкту.

Є достатні підстави для того, щоб стверджувати про існування значних потенціалів та можливостей у інтернет-технологій в сфері навчання. Можна очікувати, що мережа Інтернет стане найбільш ефективним засобом отримання систематизованих знань, умінь і навичок як з погляду зручності, витрат часу і грошей, так і з погляду обсягу необхідної інформації. Поза сумнівом, використання нових інформаційних технологій у навчанні, що відноситься перш за все до глобальної інформаційної мережі Інтернет, несе в собі величезний психолого-педагогічний потенціал, будучи одним із засобів, що перетворюють навчання на живий творчий процес.

Врахування психологічних особливостей навчання, що здійснюється через мережу Інтернет, є актуальним і важливим психолого-педагогічним завданням, вирішення якого здатне підвищувати цілеспрямованість і послідовність відповідного навчального процесу, сприяти його психологічній безпеці та гнучкості, його ефективності в цілому.

Дослідження психологічного впливу навчання через мережу Інтернет має бути продовжено. До перспективних напрямків подальших досліджень можна віднести, зокрема, виявлення особливостей психологічного впливу різних організаційних форм навчання через мережу Інтернет (екскурсій по сайтах www-серверів, телеконференцій, використання чатів, проектних занять, дослідницьких занять тощо) на тих, хто навчається; розкриття вікових, гендерних тощо особливостей відповідного психологічного впливу; виявлення специфіки психологічного впливу навчання через мережу Інтернет на інтернет-залежних користувачів мережі Інтернет та на тих, у кого відсутня інтернет-залежність, тощо.

 _________________________________________________________________________

 Психологічні особливості впливу комп’ютерних ігор на адиктивну поведінку та субкультуру дітей

Сіткар Віктор Ілліч, Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка

 Діти із властивою їх віку вразливістю є найбільш незахищеними і психологічно безпомічними перед життєвими труднощами. Не маючи достатніх навичок для їх усунення, не вміючи чи небажаючи обирати адаптивні способи зняття напруги, вони можуть інколи застосовувати адиктивні засоби. У зв’язку з цим значна увага практичних психологів приділяється проблемі адикції та адиктивній поведінці дітей та підлітків, яка, як одна з форм деструктивної поведінки, наносить шкоду не тільки їм, але й усьому суспільству.

Адиктивна поведінка (англ. addiktion – схильність, згубна звичка) – зловживання однією або декількома хімічними речовинами, яке протікає на фоні зміненого стану свідомості [8, 353]. Адиктивна особистість шукає свій універсальний і надто однобокий спосіб виживання – відхід від проблем. Природні адаптаційні можливості адикта порушені на психологічному рівні.

Приваблюваність адикції для людини в тому, що вона являє собою шлях найменшого опору. Складається суб’єктивне враження, що таким чином, звертаючись до фіксації на якихось предметах чи діях, можна не думати про свої проблеми, забути про тривогу, втекти від важких ситуацій, використовуючи різні варіанти [5; 6].

До засобів адикції відноситься епізодичне чи регулярне вживання будь-яких речовин (алкоголю, тютюну, наркотиків, медикаментів, солодощів), комп’ютерні та азарті ігри, заняття екстремальними видами спорту, трудоголізм тощо. Сьогодні, в час домінування інформаційно-технічного прогресу, особливої актуальності набуває компютерна адикція. Незалежно від обраного засобу адикції, метою адиктивної поведінки є втеча від самотності, нудьги, емоційних і міжособистісних проблем, зняття напруги та переживання інтенсивних емоцій.

Одним із наслідків взаємодії людини з електронними засобами є комп’ютерна залежність, або комп’ютерна адикція, яку в науковій літературі розглядають як психологічну неможливість подолати бажання постійно спілкуватися з комп’ютером. Ми брали до уваги загальний час, який дитина, підліток відводили для «,спілкування»’ з комп’ютером.

Психодіагностичне обстеження останніх років, здійснене вітчизняними науковцями, виявило, що майже 30% дітей і підлітків, які захоплюються комп’ютерними іграми, зловживають перебуванням у віртуальній реальності, і 10% з них вже психологічно залежні від комп’ютера           [4; 6].

Виявлено, що комп’ютерна залежність формується набагато швидше, ніж будь-які інші традиційні залежності (від паління, наркотиків, алкоголю, азартних ігор), - у середньому 0,5-1 рік постійного захоплення з добовим навантаженням 4-12 годин. Причому комп’ютерній залежності більше піддаються хлопчики – у них може формуватися адикція після 6 місяців із – зазначеним вище навантаженням. Діти й підлітки зі стажем спілкування з комп’ютером від 8 місяців до 2-х років регулярного навантаження до 12 годин на добу, як правило, вже мають виразну девіантну поведінку, причому більшість із них потребує лікування в психоневрологічних диспансерах та проведення психокорекційної роботи. Проблеми, спричинені комп’ютерною адикцію дітей, молоді від комп’ютера ускладнюються тим, що на даному етапі вивчення комп’ютерної адикції, лікувальна та психокорекційна робота дає повне вилікування лише у 52% [7; 9].

Головними ознаками початку залежності є: небажання залишити роботу або гру на комп’ютері; роздратування через вимушені відволікання; нездатність або небажання спланувати заздалегідь кінець роботи або гри на комп’ютері; надмірні грошові витрати на постійне оновлення програмного забезпечення та пристроїв комп’ютера; забування про домашні справи, навчання, домовленості, зустрічі тощо упродовж роботи або гри на комп’ютері; нехтування власним здоров’ям, гігієною і сном на користь спілкування з комп’ютером; готовність задовольнятися нерегулярним, випадковим харчуванням, не залишаючи комп’ютера; відчуття емоційного піднесення під час роботи або гри на комп’ютері; обговорення комп’ютерної тематики з усіма, хто хоча б трохи розуміється на цьому тощо.

Сучасне суспільство не мислимо без ресурсів, якими володіє Інтернет. Однак, крім того, що мережа є сховищем інформації, в її рамках зароджується і розвивається безліч співтовариств, які можуть бути названі особливими субкультурами мережі Інтернет. Субкультура - це особлива форма організації діяльності, автономне і цілісне утворення усередині панівної в суспільстві культурної традиції, що відрізняється від неї своїми нормами, цінностями, інститутами і визначає стиль життя і мислення її носіїв.

Як стверджує Л. Варяниця, дитяча субкультура з одного боку репрезентує й трансформує кожному новому поколінню дітей соціально-культурні здобутки нації та людства в цілому (фольклор, гумор, мову, естетичні та релігійні уявлення, моральні норми тощо), з іншого – у дитячій субкультурі відбивається все, що створюється самою спільнотою дітей у кожній конкретно історичній ситуації (мова, мода, іграшки, ігри, гумор, дитячий „правовий” кодекс тощо), тобто це осередок для розвитку особистості, її поле насичене всім необхідним для цього процесу. Кожна дитина збагачує загальний простір дитячої субкультури особистісними здобутками, настановами, принципами, традиціями, які вона виносить із своєї сім’ї. [1, 11]

Зростаюча суперечливість, дегуманізація соціальних відносин у системі „дитина-суспільство” пояснюється руйнуванням природних інститутів соціалізації (родина, дитяче співтовариство), погіршенням морально-психологічного клімату, негативним впливом засобів масової інформації та Інтернет-реальності на свідомість, духовний розвиток дитини. Критичною виявилася ситуація щодо ігрової традиції, змісту ігор, які дають дитині особливий психологічний простір та готові моделі поведінки.

Наведені вище кваліфікаційні ознаки психологічної залежності від комп’ютера можна покласти в основу діагностичної методики, якої на даний час потребують шкільні психологи, педагоги, соціально-психологічні служби, батьки, й ті, що стурбовані надмірним захопленням дітей кібернетичним простором. Кібернетичний простір – це безмежний світ задоволення різнобічних інтересів, який приваблює та може міцно тримати людину в своєму полоні. Але він має властивість надмірно захоплювати її, і саме ця властивість, яку людина використовує у разі потреби, є небезпечною.

Найбільш діти піддаються залежності від комп’ютерних ігор, особливо, так званих «рольових», завдяки високій динамічності подій у них. Логіка ігри, як правило, побудована таким чином, щоб змусити суб’єкта не відволікатись і сприймати гру від початку до кінця як єдиний процес. Повне заглиблення в гру створює в гравця ефект співучасті у складному процесі, що існує тільки для нього. Під час першої ж гри людина одержує величезне задоволення, яке їй хочеться відчувати знов і знов. Зрозуміло, що здатність до максимального заглиблення в комп’ютерні ігри використовують розробники програмового забезпечення ігор, щоб одержувати якнайбільші прибутки від збуту свого продукту. Ігрова індустрія більш швидкими темпами постачає все досконаліші комп’ютерні ігри, які з кожною версією стають все більш реальними. Завдяки мультимедійним технологіям діти настільки вживаються в комп’ютерну гру, що в її віртуальній реальності їм стає цікавіше, ніж у реальному житті. Їх приваблює, що за невиконання завдань, які постають перед ними «там» вони не одержать поганих оцінок, їх не будуть сварити батьки, бо зроблені помилки завжди можна виправити шляхом повторення гри.

Необхідно зауважити ще одну особливість взаємодії дитини з комп’ютером. На відміну від занять спортом або рухливих ігор, грати з комп’ютером можна набагато довше, оскільки фізичне навантаження на м’язи тіла мінімальне, й відчуття втоми, яке сигналізує про вичерпаність сил, з’являється значно пізніше, ніж під час гри, наприклад у футбол. У результаті через відсутність своєчасних сигналів від м’язів надмірне навантаження комп’ютерною діяльністю, Інтернет-взаємодією або комп’ютерними іграми призводить до перевантаження мозку, зору, хребта, підвищення артеріального тиску, що негативно впливає на психіку дитини [2; 3; 5; 6]. А малорухомий спосіб життя у поєднанні з ,,нашвидкуруч” прийнятою їжею, як правило висококалорійною, негативно впливає на фізичне здоров’я дітей провокуючи різні захворювання. Тому, власне кібернетичний простір, завдяки своїм потужним можливостям зацікавити людину, та деякі соціально-економічні, субкультурні чинники створюють передумови виникнення комп’ютерної залежності в суб’єкта.

Наукові дослідження показали, що тривожність підвищується під впливом тривалого й регулярного перебування у віртуальній реальності, тому її можна розглядати також як наслідок комп’ютерної залежності. В свою чергу зростання тривожності породжує «,вовчий» апетит відображає посилення дезадаптації особистості. Надмірне захоплення комп’ютерними іграми є причиною того, що дитина починає все менше жити в реальній дійсності й усе більше часу проводити в комп’ютерній псевдореальності. Віртуальний світ комп’ютерної гри стає для адикта ближчим, ніж реальне життя; реальність переживається як чужа і небезпечна. Таке розуміння механізму формування комп’ютерної залежності дозволяє пояснити поведінку дітей, коли вони, не маючи доступу до компютера, стають замкненими і роздратованими [3; 5; 6].

Незважаючи на те, що прагнення, які супроводжують комп’ютерну залежність, а саме бажання навчитись чогось нового, задовольнити пізнавальні інтереси, бажання не відставати від ровесників – мають позитивні аспекти, цей тип залежності, як і будь-який інший, призводить до деградації особистості і з часом – до зниження соціального статусу, втрати особистісного «Я», погіршення психічного стану, збудження внутрішніх подразників, виникнення агресії, замкнутості. Залежні від комп’ютерних ігор мають відхилення в емоційній сфері, які виявляються в дратівливості, запальності, емоційній нестійкості, зниженні активності, погіршенні настрою й самопочуття, дисфорії, депресії, порушення з боку фізичної сфери, яке проявляється в першу чергу розладами ендокринно-обмінних процесів тощо.

Таким чином, субкультури мережі Інтернет, з одного боку, впливають на культуру суспільства, наприклад, через поширення «йазика падонків», з іншого - масова культура багато в чому сама формує субкультури Інтернет, виходячи з «сьогоденних» потреб суспільства. Субкультури «глобальної павутини»» з плином часу будуть розвиватися, видозмінюватися і виходити на нові «рубежі», і суспільству варто звертати увагу як на реальні загрози, так і їх позитивні сторони.

1. Варяниця Л. О. Дитяча субкультура як фактор соціалізації молодшого школяра в навчально-виховному процесі /автореф дис. канд. пед. наук . – Луганськ, 2006. - С 11.

2. Войскунский А.Е. Зависимость от Интернета: актуальная проблема / http://psynet.by.ru/texts/voysk8.htm.

3. Друзин В. Н Профилактика игровой компьютерной аддикции подростков в детских оздоровительно-образовательных лагерях  //Ярославский педагогический вестник. – 201. – № 1 – Том II (Психолого-педагогические науки).

4. Єфімов А.С., Зуєва Н.А., Тронько М.Д.,Скорбонська Н.А. Мала енциклопедія лікаря-ендокринолога.-К.:Медкнига,2007. – 360 с.

5. Иванов Д.В. / Феномен компьютеризации как социологическая проблема / 2000 / http://www.soc.pu.ru:8101/publications/pts/divanov.html.

6. Коваленко В.М. Харчування і хвороби системи кровообігу: соціальні і медичні проблеми // Нова медицина. - 2004. - №3 (14). - С. 12-16.

7.      Підпомога, А. Основні принципи, напрями та концепції сучасних технологій профілактики адиктивної поведінки серед підлітків / А. Підпомога // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2007. – № 3. – С. 78-82.

8. Психология человека от рождения до смерти / под ред. А.А. Реана. – СПб. : прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. – 651 с.

9.    Сайт Державної установи ,,Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України“ – http//www.iem.net.ua

 _________________________________________________________________________________

 Інтелектуальний розвиток у віртуальному освітньому просторі

Смульсон Марина Лазарівна, Інститут психології ім. Г. С. Костюка                

 Ефективно організована учіннєва діяльність у віртуальному освітньому просторі характеризується самостійним знаннєвим пошуком у гіпертексті, конструюванням власного освітнього середовища та  індивідуальної освітньої траєкторії,  самостійною постановкою (вибором) учіннєвих задач, необхідністю прийняття рішень щодо використання потенційностей середовища, перебиранням на себе  функцій управління власною учіннєвою діяльністю  (так зване «самонавчання») тощо. При цьому слід зважити на те, що віртуальний  хронотоп функціонує інакше, віртуальний простір завжди багаторівневий и багатозначний, гіперсеміотичний, а час, як правило, асинхронний,  інакше сприймається і переживається. Все це безумовні психологічні умови для інтелектуального розвитку. 

При традиційному навчанні інтелектуальний  розвиток у кращому випадку вважався  побічним продуктом учіннєвої діяльності,  а задача інтелектуального саморозвитку  взагалі не розглядалась. Однак адекватно організована учіннєва діяльність у віртуальному освітньому просторі  є неможливою без самоактивності та відповідальності учня, інакше кажучи, у даному випадку йдеться про  інтелектуальний саморозвиток як її (учіннєвої діяльності) прямий продукт. Суб’єкт  сам проектує  структуру і  характеристики свого інтелекту,  ставить перед собою відповідні задачі і рефлексує як можливості середовища, так і власне процес інтелектуального саморозвитку.

Про ефективність віртуального  навчального середовища  можна говорити тільки тоді, коли воно надає достатній потенціал для  інтелектуального саморозвитку.

 _____________________________________________________________________________

 

Методологічне значення культурологічної теорії медіаосвіти

Сусська Ольга Олександрівна, Національний університет «Києво-Могилянська Академія»

 Культурологічна теорія медіа освіти, що почала складатися в кінці 90-х,   спрямована на збагачення знань та  розширення світогляду  учнів і студентів, це вчення засноване на розумінні того, що  медіа  пропонують різну інтерпретацію  подій та явищ дійсності (іноді й міфів про цю саму реальність), а сама аудиторія вкладає різноманітні  смисли у сприймання та аналіз медіатекстів.  

Гіперреальність комунікації і смислу стає повсякденним інструментом впливу на мільйонні аудиторії. “Так інформація розчиняє смисл і розчиняє соціальне в чомусь схожому на туманність, призначену зовсім не для зростання нового, а навпаки, для тотальної ентропії.” [1; 120]  Модернізація, досягнув свого апогею пішла на «другий виток»; на думку доктора культурології В.А.Нікітіна,   “форми представлення ідеї множинності змінились і не фіксуються в традиційних засобах”.[5; 18]   Під традиційними засобами автор розуміє представлення цієї множинності через більшість догматів, канонів та рецептів, як це було характерним за часів середньовіччя,  або множинність картин світу, наукових та навчальних предметів, що є характерним й до цього часу.  Тож ймовірніше за все, ми постанемо перед необхідністю перегляду певного кола теорій та відповідної практики життя в публічному просторі, щоб запобігти розвитку і поширенню «одномірності», поміченої Г.Маркузе [2], й одночасно, соціально підключити індивіда до участі в суспільних процесах – не через приватизацію, та почуття власності, а через публічне визнання його відмінної ідентичності, й в плані приналежності до «роду», й в плані приєднання до певного типу культури. Як слушно підкреслював К.Леві-Строс: “не може бути світової цивілізації в абсолютному сенсі, що його часто надають цьому термінові, оскільки цивілізація передбачає співіснування культур, які відрізняються одна від одної максимальною різноманітністю, і вона, навіть, полягає в такому співіснуванні. Світова цивілізація може бути тільки коаліцією в світовому масштабі культур, кожна з яких зберігає свою самобутність.” [7; 77]  

  Останнім часом стає все більш популярною «модель клапану уваги», яка переходить від чисто психологічного вжитку до загально суспільствознавчого. Тут фіксується як найважливіший, потік сигналів, що проходить через клапан уваги, який керується виконавчими функціями, що визначають стратегію розподілу ресурсів уваги людини.[6]   Від цього витікає значення, яке надається ситуації, або ж інформації про ситуацію. Ця модель широко використовується в новинних матеріалах в Інтернеті та верстці новинних випусків, як на радіо, так і в телебаченні. [4] Розглядаючи новини як дискурс ми можемо нагадати, що протягом останнього півстоліття обов’язковими засобами утримання уваги аудиторії залишаються: персоналізація, драматизація, фрагментація та нормалізація інформації. Відома американська новостійна журналістка і аналітик Джей Тачмен називає методи виробництва новин «стратегічними ритуалами».   

   Отже висновок Ж.Бодріяра про те, що «інформація пожирає свої власні змісти» - звучить вже як передбачення [1], адже коли інформацію починають розглядати як чинник продукування комунікації, ми  стикаємось з двома взаємопороджуючими і, водночас, взаємознищуючими моментами: матеріальне виробництво попри всі ірраціональні моменти все ж веде до зростання багатства та більшої соціальної доцільності, так само й інформація сприяє прискореному обігу смислу і створює приріст смислу, аналогічний приросту в економічній сфері. Але це все обертається міфом, коли  медіа прагнуть до того, щоб завуалювати  багатозначний знаковий характер своїх текстів, що  загрожує свободі  споживання інформації. Рекламні повідомлення в своїй більшості  звернені  не до свідомості, а до  підсвідомого або несвідомого. Цьому сприяє  використання в електронних медіа та рекламі візуальних образів, емоцій та звукового ряду.

 Використання теорії, розвитку критичного мислення в моделі медіаосвіти  буде сприяти формуванню у студентів вмінь захищатися від маніпулятивного впливу медіа, орієнтуванню в інформаційному потоці, більш глибокому розумінню проблем сучасного демократичного суспільства. Студентам необхідний своєрідний орієнтир в умовах надлишкового обсягу різноманітної інформації. Молоді  потрібні вміння  грамотного  сприймання медіаінформації, її  розуміння, анализу, знання механизмів й наслідків  її впливу  на аудиторію. [3] Студенти повинні навчитися  визначати різницю між   даними,  загальновідомими й  вимагаючими перевірки; фактами, надійність  яких потрібно перевірити; джерелами інформації; допустимими й недопустимими твердженнями,  різницю між   головною та другорядною    інформацією, пристрасністю чи обєктивністю суджень, між непрозорими або   двозначними аргументами, ін.  

Основні ідеї естетичної теорії в моделі медіаосвіти обумовлені необхіднистю формування у студентів розуміння основних законів та мови  художніх засобів, образних аспектів медіаінформації,  розвитку  естетчного сприйняття й смаку, здібності  до анализу художніх медіатекстів.

Культурологічна теорія медіа освіти, насамперед,  спрямована на збагачення знань та  розширення світогляду  учнів і студентів, це вчення засноване на розумінні того, що  медіа  пропонують різну інтерпретацію  подій та явищ дійсності (іноді й міфів про цю саму реальність), а сама аудиторія вкладає  різноманітні  смисли у сприймання та аналіз медіатекстів.  

1.    Бодріяр, Ж. Симулякри і симуляція /  Жан Бодріяр.Пер. з фр. В.Хохун.-  К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 230 с.

2.  Маркузе, Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества / Г.Маркузе. [ Пер. с англ., посл., прим. А.А.Юдина] М.:  ООО «Изд-во АСТ», 2003. – 526 с.

3.  Медіа. Демократія. Культура. / За ред. Н.Костенко, А.Ручки. - К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – 356 с.

4.  Науменко Т.В. Социология массовой коммуникации / Т.В.Науменко. – СПб.: Питер, 2005. – 288 с.

5.   Никитин В.А. Идея образования или содержание образовательной политики / В.А.Никитин. – К.: Оптима, 2004. – 205 с.

6.   Block R.A. Models of psychological time.// In Block R.A., ed. Cognitive Models of Psychological Time. Hillsdale, NJ: Lawrence Trlbaum Associates, Inc., 1990: 1-35.

7.     Levi-Strauss C. Race et Histoire / C.Levi-Strauss. – Gallimard, 1987.

8.    Tuchman, G. Maiking News: A Study in the Construction of Reality /Gey Tuchman. -  N.Y., 1978.

 _________________________________________________________________________________

 Психологічні ресурси перегляду візуальних медіатекстів в інтернеті

Череповська Наталія Іванівна, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

 Стрімкий розвиток новітніх технологій й візуальних медіатехнологій зокрема, примат візуального техногенного образу у повсякденні людини, нові формати, режими, умови візуальної перцепції, а точніше медіаперцепції, висувають шерег соціально-психологічних проблем, однією з яких є яскраво виражене занурення молоді в інтернет. Що стоїть за цим зануренням: ризики чи ресурси для особистості? Якщо з приводу ризиків існує чимало психологічних досліджень, то ресурсний аспект інтернет-занурення, на нашу думку, досліджений мало. Зважаючи на те, що в інтернеті інформація переважно переглядається молоддю, ніж читається – було обрано сферу саме перегляду візуальних об’єктів та поставлено наступні запитання: «що», «як» й «для чого» переглядається в інтернеті?

Метою дослідження стало визначення психологічних ресурсів медіаперцептивної комунікації та загальних тенденцій їх прояву.

Об’єктом дослідження є медіаперцептивна комунікація глядача з візуальними медіатекстами в інтернеті.

Предметом – ресурсна складова медіаперцептивної комунікації (види психологічних ресурсів). 

Основним завданням дослідження стало виявлення соціально-психологічних ресурсів, які реалізуються у ході візуального сприймання медіатекстів в інтернеті.

 Візуальне сприймання зазвичай актуалізується та здійснюється у двох онтологічних вимірах: зовнішньому та внутрішньому.

У зовнішньому світі сприйняття оточуючого навколишнього середовища спрямоване на візуальне пізнання зовнішнього матеріального світу: фіксацію, оцінювання, інтерпретацію об’єктів сприйняття. Таке бачення є укоріненим у психофізіологічну природу людини, є органічним для неї. У світі екстра бачення людини схоплює просторові й якісні ознаки зовнішнього світу безпосередньо й завжди у теперішньому часі.

Внутрішній світ – це світ її образів пам’яті, уяви, сновидінь та інших візуальних психологічних феноменів. На відміну від світу extra, світ intra становить внутрішню реальність, яка є продуктом свідомості. Здатність бачити внутрішні картини, які походять з минулого досвіду людини, також є органічною властивістю її свідомості. Внутрішнє бачення відбувається завжди в нинішньому часі, але образи, які візуалізуються у свідомість, походять з минулого. Іноді, образи внутрішнього бачення проникають у світ extra у формі художніх образів, у мистецтво та інші візуальні практики.

Починаючи з моменту винаходження фотографії як техногенного Образу, а пізніше винахід кінематографу, телебачення, новітніх екранних технологій, з’являється нова реальність сприйняття – медіа реальність. Вона обумовлює новий тип сприймання: сприймання техногенних образів та їх візуальних систем – медіатекстів. Сприйняття таких об’єктів здійснюється, як правило, опосередковано через медіазасіб, найчастіше, через екран кінотеатру, телевізора, дисплея мобільного, відеокамери, моніторів усіх видів, через великі й малі вуличні екрани.

Важливою відміною від попередніх варіантів бачення, бачення у світі inter становить сприймання саме віртуальної реальності – реальності «третього світу» Таке сприймання  найчастіше характеризується одночасним використанням інструментально-технологічних засобів: дистанційного пульту, клавіатури, «миші». Здатність людини втручатися своїми діями у зображення, змінювати, вимикати, міняти його, обумовлює її інтерактивну взаємодію з даним медіатекстом й тому є новим у її візуальній практиці.

Сприймання техногенних образів та медіатекстів (як складних смислових утворень технічних образів) за своєю суттю не є традиційним й тому виокремлюється нами у медіаперцептивну комунікацію, яка становить смисловий аспект перцептивної взаємодії реципієнта з візуальним медіатекстом. Суть медіаперцептивної комунікації полягає у її складових: соціальній та психологічній.

Соціальна складова охоплює нетрадиційний формат комунікації:

її смислову перцептивну взаємодію між внутрішнім світом глядача та системою смислів, цінностей, репрезентацією світу автора медіатексту;

така комунікація завжди технічно опосередкована;

вона не є прямою, а відсторонена у часі й простор;

вона є переважно однобічною «монологічною» з боку медіатексту як комуніканта, а «активність» другого комуніканта – глядача, реалізується передусім у його внутрішньому діалозі: «я» і «смисли іншого у медіатексті».

Психологічна складова медіаперцептивної комунікації охоплює особливості об’єкта та суб’єкта медіаперцепції – медіатекста й глядача.

Психологічні особливості об’єкту медіасприймання:

його репрезентативність: медіатексти відображують не об’єктивний світ, а показують чиєсь «бачення», чиєсь «розуміння» предметів, подій, явищ зовнішнього світу, чиюсь систему поглядів і цінностей;

ілюзорність: технічна (закодована у цифру, піксели, смуги тощо), віртуальна («третій» світ), смислова (деякі жанри, репрезентативність).

Психологічні особливості суб’єкта медіасприймання:

прагнення переглядати візуальні медіа-ілюзії;

задоволення потреб за допомогою перегляду візуальних медіатекстів.

Можливість задоволення різноманітних потреб особистості становить  психологічні ресурси перегляду візуальних медіатекстів.

На підставі проведеної методики самоспостереження молоддю за переглядом візуальної медіапродукції «Що й для чого я переглядаю?» протягом тижня, нами було умовно виділено наступні види психологічних ресурсів медіаперцептивної комунікації: 1) рекреаційний, 2) ресурс пізнавального, інтелектуального, естетичного задоволення, 3) ресурс набуття смислового досвіду, 4) практичний, 5) комунікаційний, 6) ресурс креативності.

Також було проведено опитування студентської молоді з метою з’ясування питань «що?», «у який спосіб?», и головне – «для чого?» переглядаються візуальні медіатексти в інтернеті. Аналіз результатів показав:

На запитання «Які медіазасоби ти найчастіше практикуєш для перегляду візуальної медіапродукції?» ми отримали наступні відповіді:

За шкалою «постійно» виявлено, що 75% респондентів для перегляду застосовують комп’ютер стаціонарний та інтернет, 15% – мобільний телефон, 10% – телевізор.

За шкалою «часто»: для перегляду візуальних медіатекстів комп’ютер стаціонарний застосовують вже 25% опитаних, інтернет – 15%, зате телевізор – 40%, перегляд поліграфії, реклама у місті здійснюється 30% молоді.

На запитання «Які візуальні медіатексти ти переглядаєш в інтернеті?» ми отримали наступне:

За шкалою «щодня»: 70% опитаної молоді переглядають фотографії, 60% – веб-сторінки інших людей, 50% – фотоальбоми, 44% – відеоролики, 41% – фотозображення, репортажі у новинах.

За шкалою «часто»: 61% респондентів переглядають фільми, 41% – фотозображення у Вікіпедії, 38% – картинки, 33% – фотозображення, репортажі у новинах.

На запитання «Перегляд візуальної медіапродукції, зазначеною тобою, це передусім можливість…» отримано такі дані:

За шкалою «щодня»: отримання інтелектуального задоволення у процесі перегляду є ресурсом для 31% молоді, естетичного задоволення – для 28%, інформації – для 26%; можливість відпочити під час перегляду візуального реалізується для 23% опитаних, можливість розважитися – для 20%, тимчасово відволіктися від реальності – для 18% респондентів; угледіти те, що можна застосувати у реалізації власних творчих ідей становить можливість для 18% респондентів; збагатити смисловий досвід – для 15%.

Отже, щодня за допомогою перегляду візуальних медіатекстів в інтернеті бажають задовольнити інтелектуальне, естетичне, інформаційне задоволення біля третини опитаних й приблизно п’ята частина – відновити сили, розважитися.

За шкалою «часто»: перегляд візуальних медіатекстів є розважальним ресурсом для  62% опитаних, відпочити у процесі перегляду стає можливим для 59%; збагатити смисловий досвід – для 46%; застосувати переглянуте  у навчанні – для 44%, у побуті, повсякденному житті – для 44%;  отримати естетичне задоволення – для 38%; отримати творчу наснагу – для 38%, угледіти те, що можна застосувати у реалізації власних творчих ідей – для 36%; отримати  інтелектуальне задоволення від перегляду є можливістю для 33% респондентів.

Понад половину опитаної молоді від перегляду візуального в інтернеті часто очікують саме розваги, відпочинку. Дещо менше половини респондентів переглянуте застосовують у практиці. Понад третину студентів часто сподіваються задовольнити креативні потреби за допомогою перегляду візуального та ін..

На даному етапі пілотного дослідження висновки робити зарано, тому як обробка результатів триває. Однак навіть отримані дані стимулюють до подальшого вивчення перегляду візуальних медіатекстів й в інтернеті зокрема, яке полягатиме у таких площинах, як: виявлення закономірностей ресурсів медіаперцептивної комунікації, уточнення її критеріїв та ресурсної складової, виявлення межі «ресурси–ризики». Набуті результати можуть стати підґрунтям для створення навчально-методичного посібника, метою якого має бути стимулювання свідомого ставлення до перегляду візуальної медіапродукції: формування критичної, рефлексивної позиції щодо переглянутого, смислового конструкту самоорганізації особистості глядача.

 _________________________________________________________________________________

 Теорія структурування часу в контексті формування довірчих стосунків в                          інтернет-середовищі

Яворський Максим Васильович, Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького

 Психологічний підхід до інтернет-середовища передбачає не бачення його як автономної системи знакових елементів, а як підсистему більш складних систем міжособистісної взаємодії, в основі якої знаходиться обмін текстовими повідомленнями [2]. У ракурсі дослідження побудови довірчих інтернет-стосунків заслуговує на увагу теорія структурування часу міжособистісної взаємодії, яку запропонував транзакційний аналітик Е. Берн. Вивчаючи особливості побудови міжособистісних стосунків, дослідник виділяє п'ять способів структурування часу необхідних для ефективної взаємодії [1]: заглиблення в себе; ритуали, проведення часу, психологічні ігри, діяльність, близькість. Так, з точки зору транзакційного аналізу процес «заглиблення в себе» – це спосіб, що характеризує поведінку людини поза групою та дозволяє уникати безпосередніх контактів з оточуючими. Особистість не взаємодіє з іншими, а отже може «зменшити» психологічний ризик бути не прийнятою в певному інтернет-середовищі. Проте, якщо значну частину часу особистість проводить у такому заглибленні, з’являється ризик залишитися на самоті, поза інтернет-контактами. Прикладом «заглиблення в себе» в мережі Інтернет може бути веб-серфінг: перегляд веб-сторінок, читання новин та тематичних сайтів, блогів інших користувачів, пошук інформації та перехід по гіперпосиланнях.

Подальша міжособистісна взаємодія в Інтернеті, зазвичай потребує реєстрації в обраній мережній службі (блоги, соціальні мережі, тощо), що передбачає від користувача надання особистої інформації, а отже наявність певного рівня довіри до даного інтернет-ресурсу. Окрім того, більшість користувачів створюють певні атрибути що допомагають їм презентувати власні уподобання. Наприклад, у мережі Інтернет звично мати власні «аватари», «ніки», «статуси», які можуть відображати стан духу, світогляд, настрій й допомагають створити перше враження у співрозмовника, також їх можна змінювати в залежності від настрою. Також для початку взаємодії часто використовуються загальні фрази, специфічні звернення та сленг прийнятий у віртуальному середовищі. За теорією транзакційного аналізу цей етап взаємодії має назву «ритуали».

За Е. Берном наступним етапом структурування часу в процесі формування довірчих стосунків є так зване «проведення часу» – серія простих взаємодій, метою яких є впорядкування певного інтервалу часу. Подібна взаємодія стосується актуальних, формальних для користувача тем та змістів – що є важливими, цікавими для нього, однак не актуалізують в ньому рівень емоційно-значимої інформації. Наприклад, користувачі в межах веб-сервісу можуть надавати поради, пропозиції, коментарі та зауваження.

У той момент, коли спілкування торкається тем, що стосуються емоційно-значимого для людини змісту, можливий перехід на одну з двох стадій – до «психологічних ігор» або до стадії «діяльності».

Оскільки віртуальне спілкування передбачає обговорення певних проблемних питань, то як правило, користувачі стикаються з різними точками зору на одне й те саме явище чи предмет. На етапі «психологічної гри», користувачі розуміють, що їхні конфліктні повідомлення можуть стати доступними для загалу інших людей, однак часто це не зупиняє їх від продовження запеклих дискусій. Тому можна сказати, що на даному етапі взаємодії довіра може або розвиватися та переходити на наступну стадію відкритості або співрозмовники можуть повернутися до попередніх стадій, більш закритого характеру.

Інший етап у формування довіри за теорією транзакційного аналізу «діяльність» – це спосіб структурування часу, що зазвичай спонукає щось робити, одному або колективно, наприклад, створювати разом контент (вміст веб-сайту), спільно розробляти інтернет-проекти. Діяльність частіше призводить до виникнення позитивних контактів та створює підґрунтя для подальших довірчих стосунків.

На етапі «близькості» з’являється можливість обміну між користувачами особистісними смислами, цінностями, моделями поведінки. Відбувається збіг інтересів людини, її установок, емоційних реакцій, попереднього власного досвіду, адаптивних здібностей особистості, рівня інтелектуального розвитку і так далі з аналогічними процесами віртуального співрозмовника. Можна констатувати виникнення міжособистісних довірчих стосунків. Людина впевнена у адекватності процесів що відбуваються. Будь-які позитивні результати віртуальної комунікації сприяють збільшенню ресурсу довіри до співрозмовника, а зважаючи на їх періодичність та повторюваність – призводять до закріплення довірчої складової в поведінці особистості.  На цій стадії частіше за все користувачі переводять спілкування з он-лайн режиму до реальної взаємодії, або переходять до використання аудіо- чи відео зв’язку.

Отже, процес розгортання довірчих стосунків виглядає як поетапне входження у суб’єктивний світ чуттєвого та когнітивного простору іншої людини та узгодження з ним власних дій та переживань.

1. Берн Э. Трансактный анализ в группе / Эрик Берн ; пер. с англ. – М. : Лабиринт, 1994. – 176 с. – (Концепции: теории, традиции, инновации).

2. Гадамер Х.-Г. Текст и интерпретация / Ханс-Георг Гадамер : пер. с нем. Е. М. Ананьевой // Герменевтика и деконструкция. – СПб., 1999. – 202 с.

 _____________________________________________________________________________

 Формування ІКТ-компетентностей старшокласників засобами віртуальних соціальних спільнот

Яцишин Анна Володимирівна, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України

 Стрімкий розвиток інформаційно комунікаційних технологій впливає і на процес вітруалізації освітнього простору світу, Україна також поступово включається в цей процес. В сучасних умовах інформаційного суспільства з’являються все більше віртуальних співтовариств, які об’єднують людей навколо загальних інтересів або цінностей, і є одним з різновидів соціальних груп.

Віртуальні співтовариства (англ. virtual communities, e-communities) – 1) новий тип співтовариств, які виникають і функціонують в електронному просторі, перш за все за допомогою мережі Інтернет, з метою сприяння вирішенню своїх професійних, інших задач, задоволення своїх інтересів у мистецтві, дозвілля, освіті тощо; 2) об’єднання користувачів мережі в групи із спільними інтересами для роботи в електронному просторі з метою подальшого удосконалення мережі, за матеріалами електронної енциклопедії Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/ [2].

Функціонування віртуальних спільнот висвітлені у публікаціях зарубіжних і вітчизняних науковців: Голощука Р.О., Думанського Н.О., Єлізарова В.А., Кисельов Н., Малицької І.Д., Овчарук О.В., Остапенко М.А,. Патаракіна Е.Д. та ін.

На сьогодні саме соціальні спільноти є потужним засобом комунікації мільйонів людей в мережі Інтернет, оскільки окремі соціальні спільноти вже мають десятки і сотні мільйонів зареєстрованих користувачів. Віртуальні соціальні спільноти можливо використовувати для формування ІКТ-компетентності старшокласників, проте публікацій щодо аналізу практичного досвіду по даній темі недостатньо.

Овчарук О.В. підкреслює, що компетентності з інформаційних та комунікаційних технологій передбачають здатності та уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти та оперувати, оцінювати та використовувати інформацію у відповідності до потреб ринку праці, володіти та застосовувати ІКТ. Інформаційні та комунікаційні засоби дозволяють людям на великій відстані один від одного стати членами «віртуальних співтовариств» – груп учнів, що об’єднуються єдиними цілями не по територіальному та віковому принципу з різних куточків світу. Віртуальне спілкування дозволяє їм обрати зручний для них час, місце, темп засвоєння матеріалу [5, с. 224].

Соціальні спільноти це відносне нове явище, що завоювало всесвітню популярність в останні декілька років, тому в даний момент вони переживають не лише стадію піку популярності, але і стадію стрімкого розвитку [4]. Розгляд можливостей соціальних спільнот, для навчальних цілей, найближчими роками, є актуальним з метою використання їх для формування ІКТ-компетентностей старшокласників. Важливим є те, що віртуальні об’єднання формуються на добровільних засадах, а це позитивно впливає на залучення до співтовариств великої кількості школярів. Для ефективної взаємодії в рамках мережених об’єднань необхідно створити лише відповідні умови. З розвитком ІТ-технологій з’являються нові форми для представлення цифрових архівів, збереження знань, залучення нових членів співтовариства та нові програмні сервіси, які полегшують управління спільнотами та використання їх початківцями.

У всіх віртуальних спільнотах існують свої правила, за дотриманням правил стежить модератор – особа, призначена спільнотою або її адміністрацією. Для виконання цих обов'язків модератору надаються спеціальні можливості: зміна/видалення повідомлень; переміщення теми в інший розділ; закриття теми; видалення теми. Керування ходом бесіди, її пожвавлення, внесення свіжого напряму в дискусію можуть брати на себе ті, кому цікавий предмет обговорення. Для того, щоб дії з керування були ефективні, той, хто їх здійснює, повинен володіти чималою майстерністю, інтелектом для генерування висловлень, що провокують на участь, і тактом, щоб цей інтелект не випинати. В іншому випадку дискусія, може, і пожвавиться, тільки не зовсім тим способом, якого бажав би її стимулятор [1].

Важливим є використання можливостей віртуальних соціальних спільнот для формування ІКТ-компетентності старшокласників. Популярні соціальні мережі такі як ВКонтакті, Однокласники, Мій світ, Фейсбук та ін. можуть бути активно використані вчителями, соціальними педагогами, психологами, класними керівниками, оскільки ці мережеві об'єднання характеризуються: спільними ідеями та ініціативами, розумінням цілей співтовариства; взаємозалежністю, можливим освітнім контентом, який може продукуватися всіма учасниками об'єднання; нормами взаємодії.

Можливості використання соціальних спільнот для формування ІКТ-компетентності старшокласників.

І. Основне в соціальних спільнотах – це профілі користувачів. Кожен користувач будь-якої соціальної спільноти реєструє свій профіль (особисту картку), в якій у заздалегідь визначених полях повинен заповнити про себе певну інформацію. До переліку таких полів часто належать: ім'я і прізвище, фотографія, сімейний стан, день народження та ін. [4]. Постійно зростають можливості оформлення і інтерфейсу соціальних мереж, зовнішнього вигляду і структурного наповнення профілю користувача. Це також підвищує можливості використання соціальних спільнот для формування ІКТ-компетентностей старшокласників, наприклад в мережі Фейсбук користувач сам обирає, де і як на сторінці його профілю розташовані її елементи, а також обирає сам набір цих елементів, у мережі Мій світ користувач взагалі може використовувати мову html, створюючи власне унікальне оформлення і змістовні елементи своєї сторінки.

ІІ. Профілі користувачів в соціальних спільнотах в даний час як правило уніфіковані, на відміну від персональної сторіночки в Інтернеті, і в більшості соціальних спільнот в даний момент не допускають варіативності оформлення і викладання тієї або іншої інформації.

ІІІ. Процес комунікації в більшості соціальних спільнот є обміном повідомленнями перш за все між людьми, між якими вже встановлені зв'язки якого-небудь роду.

ІV. Віртуальні спільноти можуть бути важливим елементом дистанційного навчання школярів.

Отже, для формування ІКТ-компетентності старшокласників можливо використовувати віртуальні соціальні спільноти, які є цікавим і потужним ресурсом. Використання віртуальних соціальних спільнот в навчальному процесі сприятиме: розвитку комунікативних здібностей, подоланню психологічного бар'єру некомунікабельності, одержанню навичок критичного мислення і творчого потенціалу, одержання навичок коректної роботи в колективі, тобто соціальних навичок; сприяння профорієнтаційному самовизначенню старшокласників; і саме головне це формування ІКТ-компетентностей старшокласників.

1.  Веб-спільноти в дистанційній освіті / Р.О. Голощук, Н.О. Думанський, Ю.О. Сєров / Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – Вип. (18)10 – С. 286-292.

2.  Вільна електронна енциклопедія [Електронний ресурс] – 2011 – Режи доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki.

3.   Елизаров В.А. Эмуляция виртуальных сетей в учебном процессе [Электронный ресурс] / В.А. Елизаров, М.В. Андреев, Т.С. Трегулов – Режим доступа:  http://www.slideshare.net-/gueste30c54/ss-3793147.

4. Киселев Н. Социальные сети как инструмент PR [Электронный ресурс] / Н. Киселев – 2008 – Режим доступа: http://pr-club.com/PR_Lib/KisSocSeti.doc

5.   Овчарук О.В. Особливості запровадження компетентнісного підходу: досвід України та країн Європи / Інформаційні технології в освіті – 2009 – Вип. 4. – С. 218-226.

 


 

Події
Головна подія
2017 р.
2016 р.
2015 р.
2014 р.
2013 р.
2012 р.
2011 р.
2010 р.
2009 р.
2008 р.
Новини
 
Видання Інституту
Розробка сайту: BUNKE.com.ua
Дизайн: Золотарева Виктория
© Всі права належать Інституту соціальної та політичної психології АПН України