Ольга Плетка, практичний психолог, реабілітолог, фахівець з кризового втручання та психосоціального супроводу, молодший науковий співробітник лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук
Поговоримо про гнів та особливості його переживання. Будь-які емоційні реакції зазвичай супроводжуються певними фізичними станами (почервоніння шкіри, наприклад), а інші люди таким чином зможуть зрозуміти, що переживає в цей час людина. Гнів є складової агресії, яка у свою чергу належить до базових емоційних станів людини. Агресія з одного боку спонукає людину до дії, надає сили руху, а з іншого може мати деструктивний характер дії по відношенню до себе чи до інших людей. Гнів також може бути самостійною емоційною реакцію на щось, а може виступати певним «прикриттям» тих почуттів, які не бажано або недопустимо транслювати, та які у даному випадку не легітимізовані у картині світу цієї людини чи суспільства. Так за гнівом може «ховатися» якийсь страх, відраза або печаль. Тобто, проявами гніву ми іноді говоримо: я так боюсь залишитися самотньою, наприклад, що готова кричати на весь світ. Або: я так сумую за чимось чи кимось, а плакати не вмію і тому обираю гнів.
Існує й зворотня ситуація, коли гнів не легітимізований і людина проявляє допустимі для неї почуття страху, смутку, сорому, провини замість гніву. Іноді людина має внутрішні заборони на ці прояви і тоді вона починає гніватися на себе.
У разі прояву гніву як самостійною емоційної реакції людина може відчувати небезпеку. Наприклад, коли порушуються її фізичні, психологічні або соціальні кордони. Також слід зауважити, що гнів є реакцією на невизначеність ситуації в якій перебуває людина. Це проміжна стадія на шляху внутрішнього прийняття ситуації. Вона дозволяє вийти енергії, що накопичується на стадії шоку.
У людини, яка наразі перебуває у гніві, спостерігаються наступні фізичні стани: почервоніння шкіри, напруга в руках та голосі, стиснуті щелепи, підвищення тиску та інші. Небезпечними також є реакції тіла у разі пригнічення гніву. Так, можуть виникати такі розлади здоров’я: напруження, тривожні розлади, безсоння, депресія і інші серйозні психосоматичні прояви.
Саме тому важливо навчитися безпечно для себе та інших проявляти гнів, зважаючи на його руйнівний характер.
Існує низка каналів для виразу гніву (за О. Хухлаєвим), а саме:
1. на джерело ситуації. При цьому людина впевнена, що дійсно ця людина чи ця подія винуватці того, що сталося. Це найбільш природний канал виразу гніву.
2. на тих, хто не поміг. Гнів направляється на тих, хто на думку людини міг, але не допоміг. Наприклад, на батьків, на владні структури.
3. на самого себе (провина). Причину для такого перебігу гніву людина спроможна віднайти завжди. Часто буває «провина того, хто вижив», тобто коли у людини менш, чим у інших, при аналогічному досвіді, втрат.
4. на об’єкт втрати. Коли людина спрямовує свій гнів на те, що втрачає під час події: людей, роботу, стиль життя та таке інше. Проходження цього каналу може свідчити про те, що людина поступово виходить зі стадії гніву.
5. на вищі сили. При цьому людина задається питанням: чому так сталося. Головне послання: я не змиряюся з долею, яка це допустила.
Також на цій стадії можливо переживання туги за втратами.
Що робити, коли гнів заважає комунікації?
З боку особи, яка гнівається:
– розпізнати свій гнів;
– ритмічно з натиском подихати;
– задати собі питання: що сталося, що я розгнівався? (ситуація, що «запустила» гнів)
– з’ясувати, які потреби так голосно «заявляють» про себе: чого зараз я потребую найбільше? (тиші, наприклад, чи спокою, їжі чи сні)
– прояснити результативність прояву гніву: чи допомагає мені гнів отримати те, що я потребую?
– підтвердження наявності вибору поведінки: чи можу я зараз змінити свою тактику задоволення потреби?
– при можливості озвучити потребу прямою комунікацією. Наприклад: ти зараз голосно розповідаєш сину умови задачі, а мене це дратує, бо мені зараз потрібно зосередитися по роботі. Чи можеш ти розмовляти тихіше? Або: я приготувала обід, який ви з’їли та залишили немитий посуд і мені дуже прикро й боляче, за те, що я відчуваю себе потрібною лише в якості прислужниці у домі. Чи могли б ви прибирати за собою й брати участь у домашніх справах?
– відреагувати гнів можна й фізичними вправами: побити кулаками подушку, потопати ногами, ритмічно порухатися, покричати (якщо це не заважає іншим).
– бажано достатньо відпочивати, дотримуватися певного режиму дня й робити паузи (відстрочка реакції) в разі ймовірності виникнення руйнівних наслідків конфлікту.
З боку оточуючих:
– Не протистояти гніву людини, а забезпечити собі безпечну відстань і вислухати її.
– По можливості підтримати: я розумію чи я відчуваю як тобі складно зараз.
– Інший варіант підтримки: дозволь собі погніватися скільки тобі треба, а потім ми повернемося до розмови.
– Розуміти, що гнів, який направлено на Вас, насамперед Вас не стосується, крім фізичного забезпечення власної безпеки. Людина таким неадекватним чином реагує на власні обставини.
– Іноді достатньо побути поруч, щоб людина заспокоїлася.
– При можливості можете мовчки обійняти за плечі і так деякий час постояти чи посидіти разом.
– Розрядити обстановку можна смішними коментарями або діями.
– Важлива доброзичлива увага до потреб того, хто гнівається, без звинувачень та аналізу його дій.
– Коли людина почне заспокоюватися, можна запропонувати якийсь теплий напій (чай, наприклад).
Отже, треба для себе уяснити, що ми можемо навчитися керувати власними емоціями. Для цього нам потрібно: вміти їх розпізнавати; дозволити собі в безпечний спосіб відреагувати; зрозуміти, які потреби (психологічні чи фізичні) через гнів можуть задовольнятися або приховуватися; потурбуватися про себе і в разі потреби звернутися до фахівців.